Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 66
Перейти на сторінку:
маєте. Але, панове, – Понятовський витримав невеличку паузу, – ми з вами не жандарми, а сищики. З російськими терористичними групами діла ніколи не мали. Ви ж, пане Кошовий, напевне повинні знати, з чим їх їдять. Раптом підкинете думку, як краще для нас отримати хоча б самого Ярцева в руки, випередивши таємну поліцію.

– Ага, я у вас, виходить, такий собі порадник, – гмикнув Клим.

Його зовсім не приваблювало зараз визнавати, що не так давно він сам був пов’язаний із революціонерами. Щоправда, не такими – але хіба хтось ладен побачити різницю…

– Можете себе вважати таким наразі, – дозволив Понятовський.

– Гаразд. Тоді ви самі вже все придумали, – відповів Кошовий.

– Тобто?

– Отримати Ярцева в руки. Просто й геніально. Панове, – Клим обвів поглядом усіх трьох, – нашого вбивцю треба якось вивести з того будинку, де всі вони ховаються. Таємна поліція не готова хапати їх, інакше давно б так зробила. У нас є трохи часу, зовсім трохи, аби діяти на випередження. Виманити Ігната Ярцева з будинку, відвести подалі й там скрутити. Поки жандарми схопляться, ви вже притиснете його розпискою Сойки, головним доказом. І хай потім спробують видерти злочинця з пазурів вашого департаменту!

Тепер перезирнулися поліцейські.

– Ви хочете сказати, пане Кошовий, – це я таке придумав? – прогудів обережно Понятовський.

– Хіба я можу тут щось придумати? – Клим виглядав, наче сама скромність.

– Гаразд. Як його виманити?

– Потрібен хтось, хто добре знає російську мову. Говорить без акценту, інакше не повірить. Як ви думаєте, панове, де так швидко можна знайти потрібну людину?

Спитав, лукавства не ховаючи.

Кров охолола за дві з гаком години. Коли вже стукав у двері, за якими ховалася боївка.

Донині Кошового жодного разу не залучали до поліцейських операцій. Тим більше, він припустити не міг, що сам, із доброї волі, піде на таке. Навіть наполягатиме. Після «Косого капоніра» Клим звів між собою й жандармами невидиму, але непробивну стіну. Це ставлення поширювалося й на кримінальну поліцію, загалом же – на всіх, хто віддано служив державі.

Щось помінялося цієї ночі.

Тієї миті, коли, замість забратися подалі від катованого трупа, непомітно повернутися назад до квартири й далі відбувати домашній арешт, Клим раптом вирішив лишитися на місці злочину, чекаючи на появу поліцейських.

Згодом, уже обговорюючи деталі нашвидкуруч народженого плану захоплення Ярцева, намацав нехай не вичерпну відповідь, але бодай пояснення.

Вступаючи в халепу за халепою вже з перших годин свого приїзду до Львова, мимоволі потрапляючи в поле зору поліції, він завжди в результаті брав гору. Спершу – коли ледь не на пальцях переконав слідчого, що Сойка не накладав на себе рук. Потім – зовсім несподівано зробивши за агентів їхню роботу й спіймавши батяра, нехай не прямо, але – певним чином таки причетного до вбивства. Нарешті, доля залишила йому аркуш із перебитими літерами писаної паном Геником розписки, котра робила не лише марними, а й смішними всі поліцейські зусилля у розкритті злочину.

Можливість, а головне – намір вкотре вмити поліцейський департамент узяли гору над шаленим бажанням завершити цю пригоду персонально для себе, викинувши з пам’яті й почавши шукати способів облаштування на новому місці. Поводячись так, розуміючи, що директор з комісаром, слідчий, а також рядові сищики слухають його, бо мусять, Клим відчував себе переможцем у цьому несподіваному двобої.

Ідучи у лігво озброєних бомбістів, він збирався остаточно закріпити власний успіх. Навіть відчути себе трохи вищим за тупуватих поліцейських. Бо, зіткнувшись з ними ближче по роду діяльності, зрозумів: автори його улюблених сенсаційних та авантюрних романів нерідко мають рацію, описуючи вартових закону й порядку саме такими.

Чого варті хоча б британські поліційні нишпорки проти одного-єдиного містера Холмса. Свого часу тато не міг зрозуміти, чому Клим, дорослий уже ніби чоловік, ще й з юридичною освітою, збирає в домашній бібліотеці книжки про пригоди лондонського сищика. Вірніше, Назар Григорович Кошовий не мав нічого проти самої літератури, яку називав бульварною й до якої насамперед зачисляв писання містера Конан Дойла та мсьє Габоріо.[49] Батько не розумів, для чого син купує кожне нове видання пригод знаменитого детектива, випущене з друкарні братів Пантелєєвих. Попередні книги Клим роздавав усім шанувальникам, вербуючи в такий спосіб нових прихильників подібного читва. А куплені – перечитував наново, ніби там писалося щось принципово нове.

Загалом же Кошовий-старший щиро вважав: історія, через яку його син опинився в тюрмі з усіма печальними наслідками, не що інше, як наслідок захоплення таким-от низькопробним читвом. Навіть цитував пана Чуковського, на чию критичну думку, попри захоплення того революційним лівацтвом, зважав. «Інтелігенція зникає, зрозумій це! – кричав Назар Григорович, махаючи перед похнюпленим синовим носом примірником чергової книжки товстого журналу. – Всі ці холмси, пінкертони з лекоками[50] – навала готтентотів, Климентію! Правильно каже Корній Іванович – повінь, пожежа, падіння, суцільна, вибач на слові, порнографія! Це ж зовсім позбавлене ідеї! Не лише національної – жодної! Хуліганство, нема ніякої програми, нема стратегій розвитку – бий та тікай!» У Клима не було сил сперечатися з батьком. Може, знайшов би, проте для виховання Назар Григорович обрав тоді не дуже вдалий час – сина щойно випустили, він перебував у пригніченому стані.

І все ж таки від улюблених романів, хай їх сто разів визнають бульварними, а значить – шкідливими різні поважні добродії, Клим Кошовий не відмовився.

А цієї ночі вперше відчув себе всередині такої сенсаційної історії.

Розуміючи – вигадки тут нема, дійсність набагато суворіша й не завжди все скінчиться так добре, як викручують панове літератори, він дозволив авантюрній течії підхопити себе. Спершу – шалена гонитва львівськими вулицями, потім – таємні блукання проти ночі похмурими двориками й переходами. Звісно, Климові хотілося продовження. Він відчув себе частиною чогось дуже важливого, складного й, попри реальну небезпеку, страшенно цікавого.

Проте, перш ніж постукати у двері потрібного будинку, одноповерхової кам’яниці з надбудованою мансардою, на мить затримав стиснуту в кулак руку.

Аж тепер усвідомив: там, усередині, – не поліціянти, котрі тримають себе в руках. Не кримінальники, які мають бажання поговорити. Там причаїлися озброєні револьверами й, можливо, саморобними бомбами дуже небезпечні люди. Убивця серед них – навряд лише Ігнатій Ярцев. Навіть знайдений труп можна сприймати при бажанні неприємною, моторошною, але – пригодою. Мрець безпечний, не загрожує нікому й нічим. Воскресають вони хіба в страшних казках.

Ярцев стрілятиме, відчувши бодай натяк на небезпеку.

Тому Кошовий, затримавши стиснуту руку, мимоволі ступив назад. Зрозумівши: зайшов надто далеко, не готовий до такого повороту. Ніби ще можна розвернутися й утекти. Придумати

1 ... 48 49 50 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат із Личаківської», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адвокат із Личаківської"