Читати книгу - "Чорна стріла"

сумніваюсь в цьому, — відповів Дік.

— Проте у нас залишається ще одна надія, — зауважив Лоулес. — Така людина, як Елліс Дакуорт, зустрічається одна на десять тисяч; ви дорогі його серцю за вашу щиру вдачу і за ім'я вашого батька. Знаючи, що ви невинні в сьогоднішньому вбивстві, він переверне землю і небо, щоб звільнити вас.

— Боюсь, що з цього нічого не вийде, — сказав Дік. — Що він може зробити? У нього тільки жменька людей. Який жаль! Коли б це весілля було призначене на завтра… Завтра вранці я зміг би побачитись з однією особою, і тоді було б зовсім інакше. А тепер вже нічим не допоможеш.

— Гаразд, — сказав Лоулес. — Якщо ви будете рішуче відстоювати мою безневинність, я відстоюватиму вашу. Це, мабуть, нам не допоможе; але якщо мене й повісять, то, у всякому разі, не за те, що я мало молився.

Дік поринув у спогади, а старий пройдисвіт, вмостившись у кутку, насунув свою чернечу відлогу на обличчя і заснув.

Незабаром він вже голосно хропів, його довге життя, сповнене труднощів і пригод, притупило в ньому почуття страху.

День майже кінчався, коли двері відчинилися і Діка повели сходами нагору в теплу кімнату, де біля вогню сидів, замислившись, граф Райзінгем.

Коли Дік увійшов до кімнати, граф Райзінгем підвівся.

— Сер, — сказав він, — я знав вашого батька. Він був благородною людиною, і це примушує мене поставитись до вас більш поблажливо. Але я не можу приховати від вас те, що над вами тяжить серйозне обвинувачення. Ви знаєтесь з убивцями і розбійниками, є очевидні докази того, що ви воювали проти короля, вас підозрюють в тому, що ви по-розбійницькому захопили корабель, вас знайшли в блюзнірському одязі схованим у будинку вашого ворога, в той же вечір була вбита людина…

— Якщо ви дозволите, мілорде, — перебив його Дік, — я відразу признаюсь в тому, в чому я винний. Я вбив цього Раттера, а на доказ цього, — сказав він, шукаючи щось за пазухою, — ось лист, який я вийняв з його торбинки.

Лорд Райзінгем взяв листа, розгорнув його і перечитав двічі.

— А ви читали його? — запитав він.

— Прочитав, — відповів Дік.

— Ви за Йорка чи за Ланкастера? — спитав лорд.

— Мілорде, зовсім недавно мені поставили таке саме питання, і я не знав, як саме відповісти на нього, — сказав Дік, — але, відповівши один раз, я відповім так само і вдруге. Мілорде, я за Йорка.

Граф схвально кивнув головою.

— Чесна відповідь, — сказав він. — Але навіщо ж тоді ви передаєте мені цього листа?

— А хіба не всі партії, мілорде, борються проти зрадників?! — вигукнув Дік.

— Я хотів би, щоб це було так, молодий джентльмене, — відповів граф. — Принаймні я схвалюю ваші слова, Я бачу, що у вас більше юнацького запалу, ніж лихих намірів. І коли б сер Деніел не був могутнім прихильником нашої партії, я б підтримав вас у вашій боротьбі з ним. Я розпитував про вас. Виявляється, що з вами справді вчинили жорстоко, і це вас виправдує. Але послухайте, сер, я перш за все вождь партії королеви, і хоч за вдачею я справедлива людина і навіть схильний до надмірного милосердя, все ж я повинен зараз діяти в інтересах моєї партії, щоб утримати в нас сера Деніела.

— Мілорде, — сказав Дік у відповідь. — Не вважайте мене зухвалим і дозвольте попередити вас. Невже ви справді розраховуєте на вірність сера Деніела? Наскільки я пам'ятаю, він дуже часто переходив з партії в партію.

— Так вже заведено в Англії. Чого ж ви хочете? — запитав граф. — Але ви несправедливі щодо танстольського рицаря. Якщо вірність взагалі властива нашому невірному поколінню, він останнім часом вірний нам, ланкастерцям. Навіть під час наших останніх невдач він не зрадив нас.

— Якщо ви побажаєте, — сказав Дік, — глянути на цього листа, то трохи зміните свою думку про нього.

І Дік вручив графу листа сера Деніела до лорда Венслідейла. Обличчя графа зразу ж змінилося; він гнівно нахмурився, як розлючений лев, і його рука мимоволі схопилася за кинджал.

— Ви це теж читали? — запитав він.

— Читав, — сказав Дік. — Він пропонує лордові Венслідейлу ваш власний маєток.

— Ваша правда, мій власний маєток! — відповів граф. — Я ваш покірний слуга за цей лист. Він показав мені лисячу нору. Наказуйте ж мені, мастере Шелтон; я негайно віддячу вам. Я почну з того, що, незважаючи на те, йоркіст ви чи ланкас-терець, чесна людина чи злодій, повертаю вам свободу, йдіть в ім'я Діви Марії! Але не осудіть мене за те, що я затримаю і повішу вашого приятеля Лоулеса. Злочин вчинений прилюдно, і покарання має теж бути прилюдним.

— Мілорде, перше моє прохання до вас: помилуйте його теж.

— Це старий, давно вже засуджений мерзотник, злодій і бродяга, мастере Шелтон, — сказав граф. — По ньому вже давно плаче шибениця. Так чи інакше, не сьогодні-завтра йому не уникнути кари. Так чи не краще його повісити зараз?

— Ні, мілорде, його привела сюди тільки любов до мене, — відповів Дік, — і я був би жорстоким і невдячним, якби покинув його в біді.

— Мастере Шелтон, ви набридливі, — суворо відповів граф. — Ви обрали поганий шлях, щоб досягти чогось на цьому світі. Однак, щоб позбавитись вашої настирливості, я зроблю ще одну милість для вас. Я його теж звільняю, але йдіть обережно і якнайшвидше вибирайтеся з Шорбі. Бо цей сер Деніел (хай святі покарають його!) жадає вашої крові.

— Мілорде, поки що я можу тільки словами засвідчити вам мою вдячність, але сподіваюсь найближчим часом хоч частково відплатити вам послугою, — відповів Дік і вийшов з кімнати.

Розділ VI

ЗНОВУ АРБЛАСТЕР

Вже стемніло, коли Дік і Лоулес потихеньку вислизнули через чорний хід з будинку, де знаходився сер Райзінгем з своїми воїнами.

Вони зупинились біля садової стіни, щоб вирішити, яким шляхом краще вибиратись звідси. Небезпека була надзвичайно велика. Якщо хто-небудь із слуг сера Деніела побачить їх і зчинить галас, збіжаться люди і по-звірячому вб'ють їх на місці. Але небезпека загрожувала їм не тільки в самому місті Шорбі, навіть за містом, у чистому полі їх на кожному кроці могли затримати вартові. Вони йшли деякий час і помітили в полі вітряк, з поруч з ним величезну комору. Двері її були розчинені навстіж.

— А що як ми перечекаємо тут, поки не стемніє? — спитав Дік. Оскільки Лоулес не зміг запропонувати нічого кращого, вони швидко кинулись до комори й сховались там в соломі. Незабаром надійшов вечір, і місяць срібним сяйвом залив мерзлий сніг. Тепер,