Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я випростався, одночасно відштовхнувшись від дна. Поштовх, повинен зізнатися, був кволим, але його виявилося достатньо, оскільки глибина в цьому місці була близько трьох футів. Навіть слабкий поштовх викинув мене з води мало не до колін. Коли ноги знову відчули землю, я завмер, відригуючи смердючу рідину і хапаючи чудове, чисте повітря широко відкритим ротом. Чудове і таке недооцінене людьми повітря! Настільки ж справедливі слова про те, що ми не цінуємо речей до тих пір, поки не втрачаємо їх! Як же жахливо всім тим людям світу, якім доводиться обходитись без цього чудово повітря, людям як...
Дебора?..
Справжня людська істота напевно раніше згадалась би про свою потопаючу сестру, але будемо справедливі, хіба можна багато чого очікувати від імітації після того, що мені довелося пережити? Тому я згадав про неї лише зараз, очевидно, ще володіючи часом на те, аби здійснити щось осмислене. Сказати, що я без особливого бажання поспішив рятувати сестру, було б несправедливо, але я не міг не думати про те, що за один вечір від Динамічного Лихого Декстера хотіли отримати занадто багато. Тільки вибравшись з небезпеки, я знову повинен був в неї повернутися.
Але сім'я є сім'я, а ниття ніколи не приносило мені користі. Набравши повні груди повітря, я занурився в каламутну воду, намацуючи шлях руками, проліз в лежачу догори колесами машину і дістався до місця водія. Щось ляснуло мене по обличчю, а потім грубо вчепилося у волосся. Я сподівався, що це зробила Дебора, оскільки не побачив у мутній воді ніякої істоти, яка би мали гострі зуби. Я підняв руку і спробував розтиснути її пальці. Затримувати дихання і діяти на дотик було важко і без імпровізованої спроби з боку сестри стилізувати мою зачіску. Але Дебора трималася міцно, що в деякому сенсі було хорошим знаком, оскільки це означало, що вона поки що була живою. Проте я не міг не поставити собі питання: що здасться першим — мої легені або мій скальп? Все ж мені вдалося уникнути як першого, так і другого. Пустивши в справу обидві руки, я зумів відірвати пальці сестри від своєї легко вразливої зачіски. Потім я провів своїми пальцями по її руці до плеча і продовжив рух навколо тіла, поки не намацав застібку ременя безпеки.
Ну і звісно ж її заклинило. Як ви розумієте, це був один із днів, коли все йшло шкереберть. Одна неприємність тягнула за собою іншу, і не було надії на те, що щось — хай навіть найменше — обернеться так, як треба. Немов на підтвердження цих слів я почув біля свого вуха щось схоже на «бульк» і зрозумів, що у Дебори скінчився час, і вона почала пробувати дихати водою. Ймовірно, це вдалося би їй краще, ніж мені, але все ж ця думка здалася мені хибною.
Я занурився ще глибше, мої коліна підпирали дах машини, і я вперся плечем у живіт Дебори та підняв її, звільняючи ремінь безпеки. Потім послабив натяжку ременя і після того, як той став обвислим, витягнув сестру з його обіймів і потягнув її до дверей. Дебора теж здалася мені обвислою. Було не виключено, що, незважаючи на всі свої героїчні зусилля, я все-таки спізнився. Я протиснувся через двері і витягнув її. Моя сорочка зачепилася за щось і порвалася, але я не здавався і знову випростався, занурившись з головою в свіже нічне повітря.
Дебора лежала в моїх руках, неначе мертвий вантаж, а з куточка її рота стікала тонка цівка каламутної води. Я звалив сестру на плече і рушив по бруду до трави. Бруд при кожному кроці відмовлявся піти геть з моїх ніг, і, зробивши три кроки, я ухитрився втратити ліву туфлю. Але знайти заміну туфлям було набагато простіше, ніж сестрі, тому я продовжував прямувати до тих пір, поки не дістався до трави і не поклав Дебору горілиць на тверду землю.
Неподалік завила сирена і майже відразу до неї приєдналася ще одна. Яке щастя, допомога вже близько! Можливо, що у них навіть знайдеться рушник. Однак я все ж не був упевненим, що після прибуття вони встигнуть надати Деборі хоч якусь користь. Я опустився на землю поруч із нею, перекинув її через коліно обличчям вниз і постарався видавити з неї якомога більше води. Потім поклав сестру на спину, вичистив із рота мул і приступив до процедури штучного дихання рот у рот.
Спочатку моєю єдиною винагородою виявилася ще одна порція мулистої води, що зовсім не зробило моє заняття більш приємним. Але я не здавався, і незабаром Дебора, здригнувшись усім тілом, вивергнула з себе багато води, велика частина якої, на мій превеликий жаль, опинилася на мені. Потім вона зайшлася в страшному нападі кашлю, втягнула в себе повітря, що звучало неначе рип іржавих двері, і промовила:
— Лайно...
Цього разу я високо оцінив її красномовність.
— Ласкаво просимо назад. — сказав я. Дебра, насилу перевернувшись на живіт, спробувала піднятися за допомогою рук і колін. Але у неї нічого не вийшло, і сестра шльопнулась обличчям на траву, важко дихаючи від болю.
— О, чорт. О, лайно, у мене щось зламане. — простогнала Дебора. Вона повернула голову набік і почала блювати, вигнувши спину і намагаючись між позивами до нудоти заковтнути якомога більше повітря. Спостерігаючи за нею, я відчував задоволення самим собою: Дайвер Декстер пройшов через все і врятував становище.
— Хіба нудота не приємно? — запитав я. — Особливо враховуючи альтернативу?
Звісно, бідна дівчинка перебувала в такому стані, що не могла дати мені гідної відповіді, але я був цілком задоволений, почувши:
— Пішов ти.
— Де болить? — запитав я.
— Прокляття, — тихо промовила Дебора. — я не можу рухати лівою рукою. Всією рукою... — вона замовкла і спробувала поворушити згаданою кінцівкою, а результатом цього став лише сильний біль. Дебора засичала, що викликало новий напад кашлю. Він забрав у неї останні сили, і вона, впавши на спину, почала хапати повітря широко відкритим ротом.
Я присів поруч і обережно натиснув на верхню частину руки.
— Тут? — запитав я, і Дебора заперечливо похитала головою.
Я провів долонею по плечовому суглобу у напрямку до ключиці. Запитувати щось не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніжно відданий Декстер», після закриття браузера.