Читати книгу - "Інґа"

компліменти німецькій мові Інґи, аж раптом озирнувся. «А куди подівся доктор Ґеббельс?» — спитав він. Для фюрера було незвичним залишатися наодинці із журналістом, без присутності інших, але Ґеббельс вислизнув з кабінету на іншу зустріч, тож Гітлер з Інґою лишилися візаві на півтори години{367}.

«Поступово, — згадувала авторка, — ми розслабилися і зручно всілися в глибині крісел. Він став неймовірно світським, дуже добрим, милим, і наче для нього не існувало в світі нічого важливішого за переконання мене, що в націонал-соціалізмі полягає спасіння людства»{368}. На відміну від більшості журналістів, Інґа не була простим слухачем монологу, у неї з Гітлером відбувалася справжня бесіда.

Розслабившись, Інґа згадала, що у своїй історії мала сфокусуватися на «нарисі про особистість в дусі “маленьких дрібниць про велику людину”. Тут я згадала, що він вегетаріанець і запитала чому. Я також спитала, чому він неодружений»{369}.

Гітлеру імпонувала розмова про такі речі, бо його популярність трималася на двох протилежних образах, які, на його думку, робили з нього ідеал німця. З одного боку, він був енергійним, харизматичним лідером, який «командував тисячами» і викликав захват, з іншого, він позиціонував себе як сентиментальну людину з народу «зі своїми собаками і чаєм»{370}. Зосередившись на його буденних звичках, які Гітлер вважав зразковими для всіх добрих німців, Інґа знайшла ту тему, яку йому було приємно розвивати.

Інґу зачарувала доброта Гітлера. Її стаття під заголовком «Година з Адольфом Гітлером» вийшла в Berlingske Tidende 1 листопада 1935 року. «Він одразу вам сподобається, — розповідала Інґа читачам. — Він виглядає самотнім. Чуйні очі дивляться прямо на вас. Вони випромінюють силу»{371}.

Вона запитувала про його особисте життя. «Особисте життя, принаймні моє, припинилося багато років тому, — відповів Гітлер. — Відколи ви стаєте публічною особою, то мусите відмовитися від цього боку життя. Але можу також зізнатися, що іноді мені цього бракує, і часом мені хочеться бути звичайним добропорядним обивателем, який може вдягнути куртку і піти на прогулянку в парк чи зупинитися та оглянути вітрини магазинів, але це неможливо. Люди зупинятимуться і озиратимуться»{372}.

Про його вегетаріанство вона також спитала. «Почасти через бажання, почасти через принцип, — відповів Гітлер. — Тварини — це дивна форма їжі, і я не думаю, що люди мають її вживати. Я вважаю м’ясо нездоровим стимулятором… Крім того, також думаю, що без нього ви в значно кращій формі і маєте більше міцності». Як Гітлеру вдавалося так зачаровувати своїми промовами? «Це вроджене чи ви цьому навчилися?» — спитала Інґа. «І те й інше, — відказав Гітлер. — Ви навіть не усвідомлюєте, що маєте подібний талант; він відкривається лише тоді, коли ви якийсь час говорите. Але цю здатність безумовно треба розвивати. Для того, щоб люди слухали вас із задоволенням, потрібно багато практики і велике терпіння»{373}.

У Інґи закінчувалися запитання, і вона намагалася завершити інтерв’ю, але Гітлер наполягав на продовженні. До них приєднався Ґеббельс, і авторка вирішила закінчити розмову питанням про роль жінок у Третьому рейху. Приміром, чи можуть жінку призначити міністром в уряді? «Ні, — відповів Гітлер. — Наші жінки мають бути справжніми, і їм це добре вдається. Для них ми ростимо здорових, вправних і сильних чоловіків. Як для жінки, вам би більше нічого не було потрібно, чи не так?»{374}

Після цих слів Інґа піднялася з крісла і простягнула Гітлерові руку. Певно, перебуваючи в доброму гуморі від свого скромного флірту, він сказав їй: «З вами було цікаво. Прошу, повідомте мені, коли наступного разу приїдете до Берліна»{375}. Ґеббельс помітив, як товариство Інґи сподобалося Гітлеру. Ввечері того дня він знову відмітив у своєму щоденнику, якою «чудовою жінкою» вона була. І додав: «Фюрер у захваті від неї»{376}.

Наскільки він захопився стало темою пліток. Згодом Інґа наполягала, що «не було і найменшого натяку на зацікавленість Гітлера мною як жінкою»{377}. Але іншим подобалося робити інсинуації.

Якщо Інґа сподівалася, що ексклюзивним інтерв’ю з Гітлером викличе повагу до себе як до журналістки, то в певних колах ефект виявився прямо протилежним.

Працівники данського посольства були спантеличені, як Інзі вдалося добитися особистої розмови з Гітлером. Посол Цале, ігноруючи матеріал Інґи про весілля Ґьорінґа, рапортував міністерству закордонних справ, що її попередній журналістський досвід зводиться до кількох «радше наївних інтерв’ю з дружинами деяких міністрів». Він переказав плітки, почуті від одного німецького дипломата, буцімто Інґа використовувала «не такі вже й чисті методи» для того, щоб отримати доступ до нацистської верхівки{378}. Чутки про її статус коханки Гітлера були такими поширеними, що згодом з’явилися в ФБРівській справі на Інґу.

Прес-аташе посольства Пер Фабер, який давно вважав її не більш ніж колишньою королевою краси, тепер саркастично називав «Die Grosse Arvad [Велика Арвад]». Його теорія полягала в тому, що редактори Berlingske Tidende використовували Інґу, «щоб дістатися місць, де певні леді явно добре почуваються», а нацистам вона потрібна для поширення пропаганди{379}.

У листах до матері Інґа розповідала про чудові вечірки і загравання із нацистськими службовцями, але ані в них, ані деінде вона не згадувала якихось серйозних чи інтимних стосунків під час свого перебування в Німеччині. Немає жодних доказів фізичного зв’язку Інґи і Гітлера