Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

початку російсько-турецької війни 1828—1829 рр. турецька влада наказала задунайським козакам виступити проти Росії. Проте чимало з них на чолі з кошовим отаманом Йосипом Гладким (бл. 1789—1866), захопивши військову канцелярію та скарбницю, у травні 1828 р. перейшли під Ізмаїлом на бік росіян343. Можна сказати, що перехід задунайських козаків на бік росіян став важливим чинником забезпечення їхньої перемоги в російсько-турецькій війні 1828—1829 рр. Завдяки цій перемозі Російська імперія не лише остаточно утвердилася на теренах Північного Причорномор’я, а й розпочала експансію на Балкани. Так, під її протекторатом опинилися дунайські князівства Валахія й Молдавія, які перед тим входили в сферу впливу османів.

Перехід задунайців на бік росіян викликав відповідну реакцію з боку турецької влади, котра почала трактувати козаків як зрадників. Близько 2 тисяч козаків було заарештовано, ув’язнено і вбито. Укріплення Дунавецької Січі зруйнували й спалили. На цьому можна було б поставити крапку в історії задунайского козацтва.

Правда, частина козаків і далі залишалася жити в турецьких володіннях, переважно в пониззі Дунаю. Під час Кримської війни 1853—1856 рр. про них згадала турецька влада. Із задунайців намагалися сформувати військові козачі загони. Ініціатором цього був польський діяч українського походження Михайло Чайковський.

Хоча задунайське козацтво не стало впливовою ні соціальною, ні військовою формацією в Османській імперії, недооцінювати його значення не варто. Воно продовжило традиції запорізького козацтва, яке хотіла ліквідувати російська влада.

Російська влада, щоб не допустити масової української еміграції на територію Туреччини й формування там потужної антиросійської військової сили, здійснила низку кроків по створенню козацьких інституцій у Російській імперії. Певно, якби не існувало задунайського козацтва, російська влада не пішла б на створення ні чорноморського (кубанського) козацтва, ні різноманітних козацьких військових формувань. Образно кажучи, задунайці допомогли продовжити життя українському козацтву в Російській імперії.

Зрештою, задунайське козацтво інспірувало появу цікавих мистецьких творів. Так, доволі популярною в кінці XVIII – на початку XIX ст. стає українська пісня «Їхав козак за Дунай». Вона приписується Семену Климовському344. Принаймні така версія була озвучена російським істориком та письменником Миколою Карамзіним (1766—1826). Правда, про Климовського ми не маємо достатньо інформації. Як і не маємо надійних підтверджень його авторства цієї пісні. Вперше вона була опублікована в Петербурзі в 1790 р.345 (якраз у період російсько-турецької війни!). Існує декілька варіантів цього твору. Його розширений варіант містить відверто проросійські імперські мотиви. Там є такі слова:

«– Царська служба – довг воїнський, Їхати пора до війська, Щоб границю захищати Від лютих ворогів. – І без тебе, мій любезний, Враг ізгине лютий, дерзкий. Ти на війну не ходи, Мене не остав! – Що ж тогди козаки скажуть, Коли ж побіди докажуть, Що довг царський я забув І себе й людей. – Ой мій милий, мій сердечний. Коли ж рок судив так вічний, Ти на войну поїжджай. Мене не остав!»346

Певно, не важко здогадатися, хто тут розуміється під «ворогом лютим» і яка війна мається на увазі.

Пісня «Їхав козак за Дунай» та її міфічний автор набули помітної популярності завдяки музичному водевілю (іноді його іменують оперою) Олександра Шаховського «Казак-стихотворец». Цей твір писався в 1812 р., коли добігала кінця чергова російсько-турецька війна. Зображений у ньому Климовський – вірний служака російського царя. А водевіль вважається чи не найбільш вірнопідданим твором Шаховського.

Все це наштовхує на думку, що і пісня «Їхав козак за Дунай», і «Казак-стихотворец» могли бути елементами війни на культурному фронті, яку вела Росія проти Османської імперії. Принаймні ці твори сприяли мобілізації російського суспільства на війну з Туреччиною.

Реакцією на існування задунайського козацтва можна вважати популярну українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Основна ідея твору – це прагнення задунайських козаків повернутися на рідні українські землі. Попри український патріотизм твору, він мав на собі виражену печать імперськості. З цього приводу Лариса Брюховецька відзначала наступне: «Опера Семена Гулака-Артемовського, прем’єра якої відбулася в Петербурзі 1863 року, – продукт специфічної колоніальної ситуації, в ній дається упаковане в мальовничо-мелодійну фольклорність репресивне політичне трактування втраченої козацької волі. Тут відбувається повне обертання, характерне для імперської концепції історії: не Катерина ІІ позбавила козаків волі, знищивши в 1775 році Запорізьку Січ, а султан. Звісно, це обертання в умовах імперської цензури, коротка українофільська слабкість якої припинилася в тому ж таки 1863 році Валуєвським указом, могло бути іносказанням. Але ж сьогодні вже ніхто не заперечує, що Задунайська Січ була не неволею, а, навпаки, збереженням козацьких вольностей, які вони одержали від Османської імперії. На Задунайську Січ тікали козаки й покріпачені селяни з царської Росії, а не навпаки»347.

Запереченням опери «Запорожець за Дунаєм» (інше питання – наскільки свідомим) стала повість Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» (1902)