Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– Куме, як ви думаєте, чи може сімдесятип’ятирічний чоловік мати дитину?

– Може, куме, якщо має молодого сусіда і той зголоситься.

Кум з кумою у ліжку. Дзвонить телефон. Кума знімає трубку:

– Алло… Так. Гаразд…

– Хто дзвонив? – запитує кум.

– Та мій чоловік.

– І що ж він хотів?

– Пусте… Сказав, що затримується, оскільки грає з тобою у шахи.

– Кумонько, відгадай загадку: вранці на двох, вдень на трьох, ввечері – на чотирьох?

– Мій чоловік в день зарплати!

– Прийшов я сьогодні додому, куме, та й кажу до жінки: «Ти знаєш, жінко, що верблюд може вісім днів робити і нічого не пити?»

– А що відповіла твоя жінка?

– Сказала, що такого знає верблюда, який вісім днів п’є і нічого не робить.

– Кумонько, як ти можеш так зраджувати своєму чоловікові?

– Як і всі. А що, ти знаєш інший спосіб?

– Чому це у куми чоловік, як чоловік; коли вже й п’є, то з розумом, а ти?

– Я теж починаю пити з розумом, а потім хтозна де він і дівається.

Чоловік з жінкою сидять поруч у гостях у кума. Кум пропонує випити по чарці горілки, а чоловік виказує:

– Не п’ю!

Коли жінка вийшла, чоловік поспішно сказав:

– Куме, ану повтори те, що ти говорив раніше!

– Знаєш, кумо, твій Петро біля магазину п’яний лежить.

– Цього не може бути, – заперечила кума. – Якщо він п’яний, то лежати не буде: він тоді або свариться, або б’ється.

Лежить кума з кумом у постелі. Раптом – дзвінок. Прийшов чоловік.

– Мені тебе нема куди сховати, куме, залишайся у ліжку і лежи тихенько під ковдрою. Може пронесе.

Наступила ніч. Чоловік лягає в ліжко і раптом помічає, що з-під ковдри стирчить шість ніг.

– Жінко, а звідки це у нас шість ніг?

– Як це шість? Порахуй краще!

Чоловік встає з ліжка, рахує:

– Раз, два, три, чотири… Хм, і справді, чотири… Значить, здалося…

Кум Іван читає в газеті: «Контракт з футболістом на 10 мільйонів доларів!» Переводить погляд на Василя, який готує уроки…

– Ну що ти мучиш той задачник?! Краще йшов би у футбол пограв!

Чоловік несподівано повертається з відрядження. Дружина ховає кума у шафу. Чоловік роздягається, відчиняє шафу, щоб повісити піджак, і бачить у шафі голого кума.

– Ти що тут робиш, куме?

– Їду в трамваї.

– Ну ти вигадав, куме, що сказати!

– А ти теж – придумав, що спитати!

– Дивні звірі ці чоловіки.

– Чому це?

– У них навіть хвіст спереду…

– Кумо, пам’ятаєш, кілька років тому моя двоюрідна сестра Марія поїхала до Америки?

– Так, вона там добре влаштувалася.

– Ага. Пише, що цього літа знову поїде за кордон.

– Тю, кумо, вона ж і так за кордоном!

– Куме, що б ти робив, якби оце кінець світу настав?

– Мерщій біг би до гастроному й хапав би ящик з горілкою!

– Який там ящик, як воно отак тільки – гу-гу-гух!!! – і кроку не встигнеш зробити!

– Та ну?! Тоді, поки не пізно, позич грошей, я зараз збігаю.

Допивають куми вже п’яту чарку.

– До дна, куме, до дна дотягніть…

– Я то її дотягну, а хто ж тоді мене дотягне на той кінець села?

Їдуть два куми з ярмарку. І як п’ять верст проїхали, так і відпочити треба, бо як п’ять верст – то і корчма стоїть. От їдуть і забалакалися:

– А що, куме, якби його злічити, скільки-то верст до неба?

– А Бог його святий знає, скільки. Думка така, що верст із п’ять буде.

– Ще пам’ятаю, як ми з кумом заспівали «В кінці греблі…», а от як під греблею опинилися – не пам’ятаю.

– Де це ви, куме, так набралися?