Читати книгу - "Темна матерія"

— Що ви таке говорите?

— Ваші люди вбили мою... цю жінку, з якою я був. Якраз перед тим, як мене притягли сюди. — Аманда щиро приголомшена. — Чекайте, ви що, цього не знали?

Вона робить ковтальний рух, відновлюючи самовладання.

— Це, мабуть, було жахливо, Джейсоне, — вона каже це так, ніби не вірить мені.

— Ви вважаєте, що я це вигадую?

— Мені цікаво, чи пам’ятаєте ви щось про те, що відбувалося в самому кубі, або про те, де ви були ці чотирнадцять місяців?

— Так, як я вже й казав, я нічого про це не пам’ятаю.

Вона ще щось записує, каже:

— Цікаво, може, ви цього й не пам’ятаєте... але під час того дуже короткого дебрифінгу ви сказали, що останнє, про що ви пам’ятаєте, це те, що ви були в барі на Логан-сквер.

— Я не пам’ятаю, щоб я таке казав, я тоді був сам не свій.

— Звісно. Отже, ніяких спогадів про куб. Добре. Ще кілька питань для відповідей «так-ні». Проблеми зі сном?

— Ні.

— Підвищена дратівливість чи гнів?

— Не зовсім.

— Проблеми з концентрацією?

— Не думаю.

— У вас є відчуття, що за вами стежать?

— Так.

— Гаразд. Ви не помічали, що у вас перебільшена стартова реакція?

— Я... не впевнений.

— Іноді надзвичайна стресова ситуація може викликати так звану психогенну амнезію, тобто порушення пам’яті за відсутності структурного ушкодження мозку. У мене таке відчуття, що після сьогоднішнього МРТ структурне ушкодження мозку ми зможемо відкинути. Тобто, це означає, що ваші спогади за останні чотирнадцять місяців усе ще там. Вони просто глибоко заховані у вашій пам’яті. І моя робота полягатиме в тому, щоб допомогти вам їх відновити.

Я сьорбаю каву.

— Як саме?

— Існує багато варіантів лікування, які ми можемо використати. Психотерапія, когнітивна терапія, креативна терапія. Навіть клінічний гіпноз. Я просто хочу, щоб ви знали, що для мене найважливіше допомогти вам упоратись із цим.

Аманда дивиться мені в очі з несподіваною бентежною пильністю, розглядаючи їх так, наче на моїй рогівці записані всі таємниці людського буття.

— Ви й справді не знаєте мене?

— Ні.

Вона підводиться зі стільця, збирає свої речі.

— Скоро прийде Лейтон і проведе вас на МРТ. Я просто хочу допомогти вам, Джейсоне, наскільки зможу. Якщо ви не пам’ятаєте мене, що ж, нехай. Просто знайте, що я ваш друг. Тут усі — ваші друзі. Ми тут, щоб допомогти вам. Ми всі сприймаємо це, як само собою зрозуміле, що ви про це знаєте, тож, будь ласка, почуйте мене: ми всі в захваті від вас і вашого розуму, і від цієї штуки, яку ви створили.

Біля дверей вона зупиняється, повертається до мене:

— Нагадайте, будь ласка, ім’я тієї жінки. Яку, як вам здається, ви бачили вбитою.

— Мені не здається, що я бачив. Я бачив. А її ім’я Даніела Варгас.

Решту ранку я провів за столом, снідаючи й переглядаючи файли, наче якусь хроніку наукових досягнень, про які я нічого не пам’ятаю.

Незважаючи на мої теперішні обставини, це так хвилююче, читати свої записи, спостерігати, як вони невпинно наближаються до мого прориву з мініатюрним кубом.

Рішення створити суперпозицію мого диска?

Надпровідні кубіти, інтегровані з масивом резонаторів, здатних реєструвати одночасні стани, як вібрації. На слух — щось абсолютно незбагненне й нудне, а насправді — революція.

Вона виграла мені Павію.

І, очевидно, загнала мене сюди.

Десять років тому, в мій перший робочий день у «Лабораторіях швидкості», я написав інтригуючу програмну заяву-звернення до всієї команди, фактично спрямовуючи їх на прискорений розвиток концепцій квантової механіки та мультивсесвіту.

Особливо впав мені в око розділ, присвячений мірності.

Я писав...

Ми сприймаємо наше середовище в трьох вимірах, але фактично ми не живемо в 3-D світі. 3-D статичний. Знімок. Щоб почати описувати природу нашого буття, нам доведеться додати четвертий вимір.

4-D тесеракт (або гіперкуб) не додає ще один просторовий вимір. Він додає часовий вимір.

Він додає час — потік 3-D кубів, відображаючи простір у процесі його руху вздовж «стріли часу».

Найкращу ілюстрацію цього ми отримаємо, якщо поглянемо на зорі в нічному небі, блиск яких доходить до наших очей п’ятдесят світлових років. Або п’ятсот. Або п’ять мільярдів. Ми не просто дивимося в простір, ми дивимося крізь час в минуле.