Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

— Поки я виросту в сильного мага і зможу хоч на щось впливати, минуть роки. За цей час нас знищать.

— Я думаю, що трохи часу у нас ще є. Темні будують великий портал, щоб перенести бойових чудовиськ з іншої планети. Але для цього їм треба ще близько двох років. До тих пір вони будуть тиснути на Тротс руками Халбара і Ллами.

— Гуру, тут така справа… я відчуваю, що у мене закінчується магічна енергія для підтримки заклинання. Боюся, що скоро не зможу утримувати зв’язок. А мені ще треба пройти повну ініціацію.

— Не хвилюйся поки. Я зроблю так, що твоя фізична енергія і енергія життя буде переходити в магічну і підтримувати зв’язок. Правда, це вичавить з тебе всі сили. Але постараємося все встигнути. Я думаю, що ми ще зможемо поговорити, коли ти будеш в Школі проходити ініціацію разом з іншими учнями. До того часу ти будеш володіти більшою силою.

— Добре. Але у мене є кілька прохань. Мені здається, що це допоможе мені на Франі.

— Ти ж знаєш, що я не можу наділити тебе якимись надзвичайними якостями.

— Цього й не треба. Але вважаю, дещо ви можете для мене зробити. Вибачте, але пропоную опустити ввічливі звертання, тому що часу у нас мало. Я буду говорити просто і звертатися на ти. Перше — я хочу приховати від усіх колір свого Зерна. Можеш зробити так, щоб усі бачили в мені мага Води, наприклад?

— Це правильно. І можливо. Коли буде процес ініціації, я це зроблю.

— Чудово! Але мені треба знати слова заклинання, щоб іноді знімати це маскування.

— Заклинання буде звучати так: «Поїста Ранаксел». Перший раз знімає. Повторення повертає на місце. Що ще?

— Мені потрібно, щоб ти поставив мені сильний ментальний захист. Аби ніхто не зміг проникнути мені у мозок, як це зробив ти. Адже, поки я учень, захистити себе сам не зможу. А нам не потрібно, щоб хтось дізнався наші плани, які у мене в голові, або те, що я з іншої планети. Зможеш?

— Думаю, що так. Що ще?

— Та я особливо не замислювався. Думаю, що до наступної зустрічі придумаю. Але ще одне прохання є. Ліна казала мені, що для переміщення через портал треба або браслет з каменю Варта, або мага-транспортника поруч. Думаю, через те, що мої здібності до магії Землі погані, то транспортника з мене не вийде. А мені хотілося б мати можливість завжди користуватися порталом, адже може бути невідкладна потреба в переміщені. Щось вигадаєш?

— Складне завдання, — сказав Гуру, взявши паузу на роздуми. — Є одна ідея. Я можу тобі зараз зробити татуювання, але не фарбами, а пилом каменю Варта. Гадаю, що це буде твоїм браслетом для переміщення. Але це боляче і займе трохи часу. А я відчуваю, що ти вже вичерпав майже всі свої магічні і фізичні сили. Зараз відлітають твої життєві. Але це небезпечно. Я буду стежити, щоб не витратити їх усі.

— Добре. Я вже теж відчуваю, що сильно ослаб. Тому роби швидше.

— Я вже почав. Це все буду робити паралельно з обрядом ініціації. Ти розслабся. Поки ти мене чуєш, невелика порада: довіряй своїм відчуттям. У тебе дуже гарна інтуїція. Вона тобі підкаже, що треба робити.

Нік з останніх сил підтримував заклинання зв’язку з Вищим. І тільки поколювання та біль у лівому плечі давали зрозуміти, що ініціація ще триває. Через деякий час він відчув, що слабне остаточно. Останнє, що він побачив, — це стовп золотого вогню, який піднявся в небо. Він подумки посміхнувся і втратив свідомість.

Нік насилу розплющив очі й подивився на небо. Свідомість помалу поверталася до нього. Спочатку він не зрозумів, що відбувається. Навколо було темно. У небі яскраво світили зірки, а щось вологе періодично торкалося до його обличчя. Він насилу повернув голову і побачив поруч із собою Прайма, який лизав його щоку. Думки почали збиратися в голові. Він згадав, чому він тут. Очевидно, ініціацію було закінчено. Але, як і попереджала Ліна, пройшло значно більше часу, ніж він відчував, перебуваючи на зв’язку з Вищим. Він спробував піднятися, але не зміг цього зробити. Сил не було навіть на те, щоб повернутися на бік. Спина сильно боліла через довготривале лежання на кам’яній плиті. Дуже хотілося пити. Він подивився на Прайма і промовив:

— Прайме, розумнику, принеси сумку, — вовк віддано дивився йому у вічі і намагався лизнути щоку. — Прайме, сумку принеси.

Вона лежала одразу за колом кам’яних плит, що оточували портал. До неї було всього три-чотири метри, але Нік знав, що не зможе дотягнутися. Він ще і ще просив вовка принести сумку. Коли сили вже не залишалося, Прайм зрозумів, що від нього хотіли, і підтягнув сумку. Зібравши останні сили, Нік витягнув флягу з чаєм і зміг зробити ковток. Яким же смачним і цілющим здавався йому тоді звичний солодкий напій. На другий ковток у нього набралося сил лише через кілька хвилин, коли перший ковток додав трохи енергії. Трохи попивши, Нік знесилившись, повалився знову на камінь. Він розумів, що дістатися до будинку він ніяк не зможе. Повернувши голову, він побачив навпроти розумні вовчі очі.

— Прайме, додому… Ліна… Прийме, Ліна… Додому… Біжи… — повторив він кілька разів. Вовк відразу зрозумів, що від нього цього разу хотіла людина. Він подивився на свого друга і побіг до стежки.

Нік заспокоївся. Він знав, що вовк неодмінно приведе Ліну. Зробивши ще кілька ковтків, він закрив очі, розслабився і став чекати. Час від часу він то втрачав свідомість, то прокидався. Не розплющуючи очей, він прислухався до звуків з надією