Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У двері ванної — там, на моніторі, — постукали:
— Арсенчику, ти там ще довго? Усе гаразд?
«Так, ма, усе гаразд», — набив він відповідь у віконці чату.
— Точно? — голос у навушниках звучав тепер стурбовано. — Арсенчику, ти якийсь пригнічений, що сталося?
«Я втомився… Зараз вийду».
— Не лякай їх так, — сказав Максим.
Максим був поруч, за два кроки. Ближче, ніж намальовані батьки. У цій кімнаті з моніторами на стінах Арсен бував уже не раз. Зараз монітори працювали всі: ходили тіні. Брели люди з метро, брели покупці уздовж стелажів магазину, на загальному плані якоїсь транспортної розв’язки червоним виділялися машини, які перевищують швидкість. Максим насвистував, і Арсен, щоб не чути його, щільніше притискав до вух поролонові навушники.
— Не лякай їх, — вкрадливо повторив Максим. — Виводь персонажа з ванної. Вони подумають казна-що.
«Виводь персонажа…»
Арсен клацнув мишкою по дверній засувці. Відчинилися двері, й на екрані з’явилася мама, стривожена, у важкому бірюзовому халаті:
— Арсенчику, ти здоровий?
Рухом миші він змусив намальованого хлопчика на екрані торкнутися плеча намальованої жінки:
«Усе клас. Спати хочеться…»
— Пів на десяту вечора! Ти ніколи так рано не лягав. Поміряєш температуру?
«Можу, — написав Арсен у віконці часу. — Нормальна».
Він повів персонажа у свою кімнату, вклав у ліжко і з головою вкрив ковдрою. Екран стемнів: вимкнули світло в коридорі, мама й тато про щось говорили на кухні, але слів не можна було розібрати, навіть збільшивши звук до максимуму. Арсен стяг з голови навушники й згорнув вікно. На робочому столі в Максима була лісова галявинка з височенними ірисами, ліловими та бузковими.
Максим мовчки відсунув від нього клавіатуру й поставив на стіл склянку зі звисаючою на ниточці етикеткою заварного пакетика:
— Обережно тільки. Клаву мені не залий.
— А я тобі довіряв, — тихо сказав Арсен.
— Правильно робив, — Максим дивився йому в очі. — Я не збираюся тебе залякувати чи карати. І думки такої не було. Це просто інформація — я хочу показати тобі, пояснити, з чим ти насправді… зіштовхнувся, скажімо так.
— Я не розумію.
— Я поясню. На даний момент тебе вразив вірус. Тобто насправді це значно складніший інформаційний феномен, але я називаю його вірусом для зручності користувача. Це «імовірнісний черв’як»: програма, що пробирається в минуле вздовж стовбура твоєї долі й шляхом непомітної маніпуляції підмінює ймовірності. Отже, п’ятнадцять років тому твоя мама вийшла заміж не за твого батька, а за іншу людину. Зрозуміло, в цієї пари ти народитися не міг. Тому зараз тебе нема, ти — інформаційна флуктуація, і якщо дати системі команду «видалити тимчасові файли», тебе вимете на фіг.
Максим говорив і всміхався. Арсен міркував кришталево-ясно, тільки волосся на потилиці ворушилося.
— Що я повинен робити, щоб усе повернути?
— Чудесно! — Максим потер долоні. — Ніяких сліз, соплів, ніякої рефлексії, тільки дія, браво. Випадок твій серйозний, вірус поганий, він глибоко перебудовує реальність, просто так вилікувати його не можна.
— А якщо я тебе вб’ю?!
— Не поспішай. По-перше, як ти мене вб’єш? Голими руками? Сумніваюся. По-друге, я єдина твоя надія. Є можливість видалити заражений файл і замінити його здоровою копією. Я це для тебе зроблю.
— Зроби зараз. Будь ласка.
— Врахуй, що дівчинка, дочка твоєї мами, реально існуюча людина, піде в небуття.
— Посадиш її перед монітором! Гратись у своє життя!
— Вона мені не потрібна, вона бездарна порівняно з тобою.
— Максе, — Арсен зчепив пальці. — Я здурію. Я вже близько.
— Не здурієш, — Максим усміхнувся кутиками губ. — У тебе прекрасна здатність до адаптації… Зараз я все зроблю, як було.
— Будь ласка!
— Я зроблю. Ти не бійся. На жаль, є неприємна деталь процесу.
— Яка?
— Мені доведеться тебе вбити. Ти — частина зараженого файла.
Максим винувато всміхнувся. Арсен кліпнув, розганяючи враз виниклу темряву.
— Це як ініціація, знаєш? — Максим досі тримав усмішку. — Іноді, щоб народитися заново, треба вмерти.
Контракт, подумав Арсен з найгіркішою іронією. Тато ще підписав… Тренінг… Фірма… Маніяк!
Він забарився ще мить, розслабившись, вводячи ворога в оману, а потім одним різким рухом підхопився, зірвався, кинувся до дверей. Офісне крісло від’їхало, обертаючи п’ятеро коліщат, і гахнулося об стіну. Зачувши ворога за плечем, Арсен різко рвонув убік і вгадав — Максимові пальці зісковзнули з рукава теніски, не встигши зачепитися. Арсен перескочив через стіл, комп’ютерна миша зірвалася й зависла на проводі. Арсен кинувся до дверей: там люди… Офіс… Служба безпеки… Не може бути, щоб усі вони були в змові, цього не може бути…
Його схопили ззаду за комір. Арсен вирвався з теніски, затріщала тканина й посипалися ґудзики. До дверей лишалося три кроки…
Його перехопили ліктем за горло — згином руки, як скобою, за шию. Арсен засіпався, вчепився в цю руку нігтями, потім, викрутившись, зубами; його жбурнули назад, перекинули на стіл, так що посипалися градом кулькові ручки, скріпки, запальнички, брязнула коробочка мобільного телефону, Арсен побачив над собою стелю й Максимове лице. Яке щастя, що Максим не посміхався цією своєю маніяцькою посмішкою, — Максим був злий, лютий і навіть розгублений. Крізь жах, що придавив Арсена, пробилася проміннячком думка: не все втрачено.
— Рятуйте! На до…
Холодні й дуже тверді, мов гумові, пальці зімкнулися в нього на горлі. Він закричав тепер од болю, та вирвався тільки хрип. Зірки — цього разу не намальовані — застрибали перед очима, а потім світ остаточно потемнів, Арсен провалився в темряву, у безпросвітний жах, у кошмар…
І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифровий, або Brevis est», після закриття браузера.