Читати книгу - "Ловці мамутів"

Вивірчак подумав, що тур хоче тікати, а тому схопив звіря за роги й притис йому голову до землі.

Але тур був іще не такий слабий, як здавалося, а Вивірчак не такий дужий, як уявляв собі в мисливському запалі. Тур трохи підвівся, а тоді разом з Вивірчаком, який повис йому на спині, схопився на рівні ноги. Вивірчак тримався руками й ногами за кошлату шерсть тварини й чекав, поки знекровлений тур упаде.

Раптом поблизу завили вовки, зацькований тур жалібно замекав. Вивірчак здригнувся від жаху, а тур шалено помчав навтіки.

Він біг через горби й видолинки, через галявини й чагарники, мабуть, не відчуваючи навіть, що несе когось на спині. Це була втеча від смерті…

А вовків уже й слід простиг…

У таборі діти забули про Вивірчака, захопившись новими забавами, а дорослі зажурено чекали на Гунача та Зайця.

Ще ніколи час не минав так поволі, як сьогодні. Не було вогню, а без вогню не було життя.

Мамутик чистив шкребачкою оленячу шкуру, час від часу суворо поглядаючи на Сову, нещасного охоронця вогню. Раптом ватаг випустив з рук шкуру й став напружено вслухатися. Інші ловці теж щось почули. Мамутик, Укмас, Жила та інші схопили зброю.

Жінки стривожились, а налякані діти збилися докупи.

Гей! Там поміж чагарниками мчить щось дивне. Чуєте тупіт? Тіло, немов у ведмедя, біг, наче в оленя… а що в нього на хребті?

— Тур, тур!

— Здається, поранений!

— А на ньому хлопець!

Весь табір переполошився.

Діти вже впізнали хлопця, що сидів верхи на турі, й галасують:

— Вивірчак їде!

Затріщали гілки, й закривавлений тур увірвався в табір. Ловці миттю оточили його.

Діти й жінки голосно верещали й захоплено плескали в долоні, а Копчем з радощів підстрибував і теж кричав на все горло.

Вивірчак, що сидів, припавши турові до хребта, підвів трохи голову й здивовано витріщив очі — він удома, в стійбищі, серед своїх.

Мамутик блискавично змахнув сокирою й ударив тура межи очі. Той упав на передні ноги, а двоє мисливців кинулися на звіра.

Вивірчак ніяк не міг отямитись, його обіймали, вітали, хвалили за хоробрий вчинок.

Замість колишньої сумної тиші в таборі запанував бадьорий гамір, жвавий рух. Навіть дорослі захоплено слухають Вивірчакову розповідь і супроводжують її гучними вигуками.

Мамутик вийняв із шкіряної торбинки гарний кресальний камінець, витесаний у формі гострого листочка, перед усім племенем похвалив Вивірчака за мисливську мужність і подав йому дорогоцінний листочок-ножик.

У Вивірчака спалахнули очі. Він схопив дарунок і притис до грудей. Давня мрія здійснилася! І він матиме спис, як справжній мисливець. Буде вчитися, як полювати на сильного звіра. О, яке це щастя!

Вивірчак став героєм дня.

Плем’я ще буде свідком його славних подвигів, про які довго розповідатимуть біля таборових вогнищ.

НОВИЙ ВОГОНЬ

Сонце зайшло. Півнеба палало багряною загравою. Повівав прохолодний вітрець.

Матері скликали дітей спати.

Троє чоловіків і двоє жінок повернулися з лісу з сухим гіллям та оберемками хмизу.

— Для чого це? — процідив крізь зуби ватаг.

— Згодиться! Наші повернуться. Знову буде вогонь! — відповів Жила.

В таборі не було настрою до розмов. Навіть про славну Вивірчакову пригоду більше не згадували.

Мамутик розставив вартових і попередив, що вовки та гієни стають дедалі нахабнішими.

Місяць десь забарився, й, коли зійшов над лісом, все плем’я вже спало.

Десь опівночі вартовий Кумач почув якийсь підозрілий голос.

Кумач тихо гукнув іншого вартового — Жилу, й вони разом поповзли до кущів, звідки чувся стогін.

Місяць виплив з-за хмарок і кинув на зелену луку сніп сріблястих променів. Якась тінь повзла по траві. Може, гієна? Обидва вартові підкралися ближче й побачили, що це людина. Кинулись до неї — людина підвелася. То був Гунач!

Вартові підхопили ледь живого ловця під руки й повели до стійбища.

Першими на сигнал тривоги прокинулись Мамутик, Джган, Укмас, а за ними вже інші мисливці, готові відбити будь-який напад диких звірів або ворога.

Всі оточили Гунача.

— Ти не поранений? — стривожено допитували його.

Стомлений ловець покрутив головою і сів на траву, йому постелили хутро.

Відпочивши трохи, Гунач розповів слабким голосом:

— Я не поранений — лише стомлений. Заєць живий — поранений — он там унизу, в лісі. Через дві гори я ніс його на плечах. Не доніс — поклав під скелями й прийшов по вас. Гайда рятувати його!

Хтось приніс у шкурі води з потоку й полив на змученого Гунача.

Щастя, що обидва ловці залишилися живі! Їхня смерть була б великою втратою для Мамутикового племені, яке після втечі Забіяки та його дружків нещодавно втратило в бою ще двох хоробрих ловців…

Незабаром Гунач уже міг триматися на ногах.

Мамутик приніс кілька кісток, порубав сокирою й подав Гуначеві. Той жадібно смоктав з них мозок — найсмачніші ласощі для ловця.

— А вогонь ви не знайшли? — насмілився, нарешті, запитати засмучений охоронець вогню Сова.

Та Гунач не почув його.

— Ходімо! — звернувся він