Читати книгу - "Експедиція «Гондвана», Леонід Михайлович Тендюк"

— When the cat is away, the mice will play![1]

Він підходить до моєї койки і, нагнувшись, — я відчуваю на собі його гарячий, затхлий дух — сіпає мене за чуба.

— Ану, тихіше, гадюко! — озивається Кім. — Не давай волі рукам.

Кім Михайлович говорить англійською, і чужинець його, видно, розуміє.

— Невже? — глузливо перепитує він. — А я думаль, ваш компаньйон… як то є?.. ха-ха-ха! — ніби навіжений, зареготав. — Two is company, three's trumpery…[2] Мертвайль!

— Індик думав та здох, — кинув Данило. — А хто мертвий, так це ти і твої поплічники, живі мерці!

— Що то він є казаль, ваш Данієль? — запитав незнайомець.

— Мій друг говорить, що ти осел, — українською мовою відповів йому Кім Михайлович.

— Я — о, велл? — перепитав бовдур. — Хорошо! Вері велл — дуже добре![3]

— Що ти осел — навіть прекрасно! — згодився Кім. — Погано тільки, що осли часом поганяють людьми.

— Вас я не кінець розумійль, — розвів руками пришелець. — Єдну секунд!

Він, як козел, плигнув, майнув у приміщення, де, не вгаваючи, чулися голоси. Відразу й повернувся. З мініатюрним словником у руці.

— Данієль! Між прочим і іншим, — коверкаючи слова, звернувся до Данила. — Сотворітель книга «Пригоди Тома Сойєра і Гекля Беряфінна» Данієль Дефо вам не родич?

— Я його двоюрідний дід по лінії троюрідної баби, — відказав Данило.

— О, то є велл!

— Розв'яжи нас! — наполягав Кім. — І поклич старшого. Ми хочемо поговорити із старшим негідником.

— Що єсть негідник? — запитав «поліглот-грамотій».

— Це такий же мерзотник, як і ти, — докинув Данило.

— Мороз… мер… змерз… замерз, — перегортаючи сторінки словника, загундосив він. — Серед морозу мерзотника немає, — сказав розчаровано.

— То пошукай серед мерів і серів, які тебе послали сюди.

На порозі з'явився хтось високий і худий.

— Я — старший, — мовив. — Усе, про що ви тут говорили, мені відомо. Компанія «Шелл» забезпечила наше підводне поселення найновітнішим устаткуванням для підслуховування. Та річ не в цьому, — перевів він на інше. — Нас, представників компанії «Шелл», хто промислово освоює нафтові ресурси океану, насамперед цікавлять справжні наміри вашої Міжнародної експедиції «Гондвана». Що ви шукаєте і навіщо?

Скінчивши монолог, він ждав відповіді.

Це був здоровань — кимось вишколений, жорстокий, без серця, що повинен був своїй волі підкоряти інших.

Якщо його спільник — той, що вів із нашими хлопцями розмову, незважаючи ні на що, все ж справляв враження живої людини, то його шеф, навіть зовні, нагадував бездушного робота.

Жодного зайвого поруху. В інтонації голосу — метал. Різко окреслені, ніби пригвинчені, щелепи. Такий же ніс. З-під сорочки проступали — окремі деталі робота, подумав я, — костомахи грудей, а очі… очі були скам'янілі й нерухомі. Такий погляд у мерців та ще, мабуть, у привидів.

— Я жду, — відчеканив він.

— Хто ви? З ким маємо честь говорити? — запитав Кім Михайлович.

— Я представник компанії «Шелл». Я жду.

— У представника повинно бути ім'я, — втрутився в розмову Данило.

— У представника компанії «Шелл» імені немає. Я жду.

— Розв'яжіть нам руки!

— Руки розв'яжемо потім. Я жду.

— Гаразд! — зголосився Кім Михайлович. — Я відповім. Але спершу: куди ви поділи нашого четвертого товариша?

— Він на об'єкті «Мурена», в боксі № 00/14, на східному схилі вулкана.

— Це неможливо!! — воднораз вигукнули Кім Михайлович і Данило.

— Для людей компанії «Шелл» неможливого нічого немає, — озвався людиноробот.

— Товариш наш, як і ми, компресійований до п'ятсотметрової глибини, а ті схили — набагато нижче, — ще більш занепокоївся Кім.

— Йому зробили додаткове компресіювання.

— Він живий?

— Дельфін Бернар приніс його непритомного. Азотне отруєння, без асфіксії.[4] Щоб позбутися «азотки», його підняли на меншу глибину. Симптоми хвороби зникли. Його знову компресіювали ще на чотириста метрів і перевели в бокс № 00/14. Ви перебуваєте на об'єкті «Баракуда», в боксі А'Б'.

— Та-ак… — вислухавши, невтішно мовив Кім. — Отже, компресіювали ще майже наполовину? — запитав. І, випередивши робота, який наважився було щось сказати, кинув презирливо — Ви злочинці! На вашій совісті, якщо вона у вас коли-небудь була, смерть екіпажу «Оріона», штучно викликані магнітно-акустичні бурі в районі судноплавства.

Я, знесилений, од подиву аж підвівся. Мене пойняв жах. Робот мінився на обличчі. Воно судомилось, морщилося. Щелепи ворухнулись — і:

— Ха-ха-ха-ха-ха!

Він захлинувся сатанинським сміхом.

Та очі були холодні, мовби неживі.

— Ха-ха-ха-ха!.. — гримкотіло, неначе в роті у нього перекочувалось каміння.

І так же раптово сміх затих.

— Оперативний час — чотирнадцять нуль-нуль, — глянувши на годинник, сказав живий мрець. — Через п'ять хвилин сюди в супроводі дресированих дельфінів Сари й Бернара з об'єкта «Мурена» прибудуть два пірнаючі блюдця. Руки я вам розв'яжу. Але попереджаю: ніяких дій і безумств — ха-ха-ха-ха! — зайшовся він сміхом. — Інакше ви загинули. Дозволяю перейти в сусідній відсік, подивитися на прибуття посланців «Мурени». На поставлене мною запитання — що насправді шукає Міжнародна експедиція в Індійському океані — я жду відповіді. Я жду.

Він підійшов до нар і розв'язав моїм друзям руки.

— Здрастуй, Васильку! — обійняв мене Кім Михайлович.

Данило, розчулений, навіть поцілував.

Мені