Читати книгу - "Морське вовченя, Майн Рід"

першим куском матерії, яку я витягав з ящика, мене приголомшила несподіванка — моє житло було зайняте десятками інших мешканців — пацюків.

Матерія випала в мене з рук. Я кинувся на пацюків і розігнав їх, але, як і слід було чекати, частину мого злиденного запасу харчів вони встигли знищити. Однак збитки були не такі вже й великі. На щастя, я недовго був відсутнім. Коли б я забарився ще на двадцять хвилин, злодії очистили б мене, як білку, не лишивши й крихти.

Наслідки могли бути згубними для мене. Лаючи себе за необачність, я твердо вирішив надалі бути обережнішим. Простеливши кусок матерії, я висипав на неї залишки своїх крнхт, загорнув їх і міцно зав'язав смужкою з тієї ж матерії. Гадаючи, що тепер усе сховано надійно, я знову взявся до роботи.

Повзаючи на колінах то з порожніми руками, то навантажений сукном, я скидався на мурашку, що снує по своїй доріжці, роблячи запас на зиму. Протягом кількох годин я не поступався старанністю перед мурашкою. Погода все ще була тиха, але, як мені здавалось, ще жаркіша, бо піт котився з мене градом. Я весь час витирав вільним кінцем матерії лоб, ніс, обличчя. Іноді здавалось, що я задихнусь від спеки. Але мета підсилювала мою настирливість, я працював і працював, навіть не думаючи про відпочинок.

Пацюки весь час нагадували про себе. Їх було повно в щілинах між бочками та ящиками, де у них були свої стежки. Вони траплялись у моєму тунелі, перетинали мені шлях, наскакували на мене, часом перебігали по ногах. Як не дивно, але я вже не так боявся їх, як раніш. В якійсь мірі це пояснювалось тим, що я зрозумів, чому вони сюди прийшли, — не заради мене, а заради галет. Спершу я серйозно думав, що вони хочуть напасти на мене, але тепер я був іншої думки, і тому вже менше боявся їх навали. Вони зовсім не були мені страшні, коли я не спав. А я ніколи не лягав спати, не вживши запобіжних заходів на випадок нападу, і збирався робити так весь час.

Була ще одна причина, чому я не так боявся пацюків. Моє становище настільки погіршало, що необхідно було діяти, і всі менші небезпеки затьмарились перед головною — загрозою голодної смерті.

Спорожнивши ящик з-під матерії, я вирішив перепочити й трохи підкріпитись жменькою крихт і квартою води. Розвантажуючи ящик, я не відривався навіть для того, щоб ковтнути води, і зараз ладен був випити й чверть галона. Оскільки нестача води мені не загрожувала, то я, витягши чіпка, напився досхочу. Рівень води в бочці, мабуть, значно понизився, коли я нарешті відірвався від неї. Дорогоцінна волога здавалась солодшою за мед і наповнила в мені кожну клітину повою силою.

Освіжившись, я повернувся до своїх продовольчих запасів, але крик жаху вирвався з моїх грудей, коли я доторкнувся до вузлика. Знову пацюки! Вкрай здивований, я побачив, що ці невгамовні розбійники побували тут, прогризли дірку в сукні й знищили ще частину мого невеликого запасу. Пропало не менше фунта дорогоцінних крихт, і все це сталося за кілька хвилин, бо нещодавно я випадково пересував мішечок і не помітив нічого підозрілого.

Це нещастя викликало нові страждання та турботи. Я побачив, що не можна й на хвилинку відійти від торбинки з крихтами, не рискуючи втратити все.

Я й так уже позбувся половини запасу, зібраного в ящику. А я розраховував, що мені вистачить крихт на десять-дванадцять днів. Я старанно позгрібав увесь дріб'язок з дощок, але все ж побачив, що їх мені не вистачить і на тиждень.

Така несподіванка ускладнила й до того скрутне становище, але я не впадав у розпач, твердо вирішивши здійснити свій намір, і працював, нібито нічого й не трапилось. Значне зменшення моїх запасів надало мені нової енергії й наполегливості, а саме це необхідно в такі хвилини.

Я не знав іншого способу врятувати рештки їжі, як тримати їх при собі. Звичайно, можна було загорнути їх в кілька шарів матерії, але тепер я не міг бути певен, що ці тварюки не прогризуть дірку і не доберуться до них — навіть якщо крихти будуть у залізному ящику. Через це, для більшої безпеки заткнувши прогризену дірку, я захопив з собою торбинку і знову заліз у ящик з-під сукна, вирішивши захищати залишки.

Примостивши торбинку між колінами, я взявся за ніж і почав прорізати хід у боковій стінці ящика.

Розділ XLV
ЗНОВ УКУС

Стараючись менше користуватись ножем, я спочатку намагався відірвати дошку руками. Переконавшись, що не можу зрушити її з місця, я ліг на спину і спробував виламати ногами. Для цього я навіть надів свої старі черевики, але як я не мучився, нічого не вийшло! Дошка була дуже міцно прибита цвяхами і, як потім з'ясувалось, ще стягнута залізними скріпами, які витримали б і значно більші зусилля, ніж мої. Тоді я почав орудувати ножем.

Я вирішив перерізати упоперек одну з дощок, ближче до краю, і потім відірвати її руками.

Дерево було не дуже тверде — звичайна ялина, і я зміг би досить легко перерізати дошку ножем, якби мав більше місця і якби ящик стояв просто передо мною. Але я змушений був працювати зігнувшись, що дуже уповільнювало мою працю та й стомлювало.

До того ж рука моя все ще боліла від укусу пацюка, ранка ніяк не затягалась. Усе те лихо, що впало на мою голову, хвилювало мене, і, мабуть, через це палець не гоївся. На жаль, поранена була права рука, а лівою я не міг різати ножем. Часом я пробував працювати й лівою, щоб права відпочила, та нічого не виходило.

Ось чому я витратив кілька годин, щоб перерізати дошку в дев'ять дюймів завширшки і в дюйм товщиною. Нарешті я справився. Лігши на спину і натискуючи на дошку каблуками, я з задоволенням відчув, що вона хитається.