Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

дорозі Холмс зайшов на пошту й послав комусь телеграму. Відповідь надійшла увечері, й він простяг її мені.

 

«Відвідав Дорака на Комершел-Роуд. Підстаркуватий чех, дуже ввічливий. Тримає велику крамницю.

 

Мерсер».

 

- Мерсера ви ще не бачили,- мовив Холмс.- Це мій головний помічник у повсякденній роботі. Для мене важливо було бодай щось довідатися про людину, з якою наш професор так потаємно листується. Він чех - тут може бути зв’язок із мандрівкою до Праги.

- Дякувати Богові, нарешті хоч якийсь зв’язок,- сказав я.- Поки що, як на мене, перед нами низка незрозумілих подій, ніяк не пов’язаних між собою. Що спільного, наприклад, може бути між розлюченою вівчаркою і мандрівкою до Праги або між тим та іншим і людиною, що рачкує ночами коридором? А оті дати - це найбільша таємниця для мене в усій цій справі.

Холмс усміхнувся й потер руки. Додам, що ми саме сиділи в старовинному готелі за пляшкою славетного портвейну, про який Холмс нещодавно згадував.

- Гаразд, тоді поговорімо про ті дати,- сказав він, стуливши кінчики пальців, як учитель, що звертається до класу.- Щоденник цього симпатичного молодика свідчить, що вся ця пригода почалася другого липня й відтоді повторюється кожного дев’ятого дня,- за одним лише винятком, як я пам’ятаю. От і останній напад, що стався в п’ятницю, припадає на третє вересня, а передостанній - на двадцять шосте серпня. Ніякого збігу тут бути не може.

Я змушений був погодитися.

- Тож давайте виходити з того, що кожного дев’ятого дня професор уживає якісь ліки, дія яких короткочасна, але сильна. Природну професорову нестриманість вони лише роз’ятрюють. Він довідався про це зілля в Празі, а тепер отримує його через посередника-чеха в Лондоні. Все збігається, Ватсоне!

- А собака, а обличчя у вікні, а людина, що рачкує коридором?

- Нічого, нічого, головне - почати, а далі піде. Не думаю, що до наступного вівторка станеться щось несподіване. А тим часом нам залишається підтримувати зв’язки з нашим другом Беннетом і насолоджуватися затишком цього чарівного містечка.

Уранці містер Беннет завітав до нас з останніми новинами. Як Холмс і сподівався, учорашній день був для нього нелегким. Хоч професор і не докоряв йому за те, що він улаштував наші відвідини, але говорив з ним різко, неприязно і взагалі був прикро вражений. Проте цього ранку він знову був спокійний і прочитав, як і завжди, блискучу лекцію в переповненому класі.

- Якби не ці дивні напади,- мовив Беннет,- я сказав би, що сам він - бадьоріший і жвавіший, а думки його - ясніші, ніж будь-коли. І все-таки це не він - не той, кого ми знали раніше.

- Я не думаю, що зараз вам слід чогось боятися, принаймні цього тижня,- відповів Холмс.- Я - людина зайнята, а на доктора Ватсона чекають пацієнти. Тож домовимось так: ми зустрінемося тут наступного вівторка, о цій самій порі, і я більш ніж певен, що ми зможемо пояснити вам усе й покінчити з вашими проблемами, перш ніж знову розстанемося. А тим часом пишіть нам про все, що тут коїться.

Кілька наступних днів я не бачив свого друга, але в понеділок увечері одержав коротенький лист, у якому він просив мене зустрітися з ним на вокзалі. Дорогою до Кемфорда Холмс розповів мені, що там усе гаразд, спокою в будинку професора ніщо не порушувало, а сам господар поводився цілком нормально. Підтвердив це й містер Беннет, який відвідав нас увечері в тому самому номері готелю «Шахівниця».

- Сьогодні він отримав пошту від свого лондонського кореспондента: лист і невеличкий пакунок, із хрестиками під марками,- тож я їх не переглядав. Більше не було нічого.

- Можливо, цього буде цілком досить,- понуро мовив Холмс.- Містере Беннете, цієї ночі, я думаю, ми прийдемо до якоїсь розгадки. Якщо я міркую правильно, то ми зможемо прискорити розв’язання нашої справи. Але для цього треба наглядати за професором. Раджу вам не лягати спати й бути напоготові. Коли почуєте, що він минає ваші двері, не зупиняйте його, а тихенько стежте за ним, тільки якомога обережніше. Ми з доктором Ватсоном будемо поряд. До речі, де ключ від тієї скриньки, про яку ви нам казали?

- Він носить його на годинниковому ланцюжку.

- Мені здається, що наш розслід має йти саме в цьому напрямі. У крайньому разі замок у скриньці, мабуть, легко буде зламати. У вас там є ще якийсь дужий чолов’яга?

- Так, візник Макфейл.

- Де він ночує?

- У кімнаті над стайнею.

- Він може нам знадобитися. А поки що нам тут більше нічого робити,- подивимося, що буде далі. На все добре,- хоча, гадаю, ми до ранку ще побачимося.

Близько півночі ми засіли в кущах якраз навпроти дверей професорового будинку. Ніч була ясна, але прохолодна, і ми раділи, що взяли з собою теплі пальта. Налетів вітерець, і небо вкрили хмарки, то затуляючи, то відслонюючи серп місяця. Нам було б нудно сидіти в тій засідці, якби не впевненість мого друга в тому, що ланцюг химерних подій, які заволоділи нашими думками, скоро урветься.

- Якщо дев’ятиденний цикл не буде порушено, професор цієї ночі постане перед нами в усій своїй красі,- мовив Холмс.- І те, що ці дивні напади недуги почалися в нього після подорожі до Праги, і те, що він одержує таємні пакунки від лондонського крамаря-чеха, який теж, мені здається, діє за чиїмось дорученням із Праги, і те, що саме сьогодні професор дістав один з них,- усе це веде нас в одному напрямку. Що він приймає і навіщо,- поки незрозуміло, але ясно, що все це якимось чином присилають йому з Праги. Він приймає це зілля згідно з чітким приписом - кожного дев’ятого дня,- це відразу впало мені в око. Але напади, які воно спричинює,- найдивовижніше. Ви помітили, які в нього пальці?

Я змушений був признатися, що ні.

- Товсті, мозолясті,- у моїй практиці це щось нове. Завжди спершу дивіться на руки, Ватсоне. Далі - на рукави, коліна штанів і черевики. Такі пальці бувають лише в тих, хто рачкує...- Холмс раптом зупинився й ляснув себе долонею по лобі.- Ватсоне, Ватсоне! Який я був дурень! Це виглядає неймовірним, але це правда. Все стає