Читати книгу - "Уявлена глобалізація, Нестор Гарсія Канкліні"

класів, так і для народних мас великі міста є доступними, ймовірно, «єдиними просторами, де можливо досягти циркулювання інформації та порівнювати досвід за присутності достатньо великої кількості осіб для того, щоб утворити сукупність відносин, які б не були нерелевантними по відношенню до глобальної соціальної системи» (Signorelli, 1996: 55). Демонстрації маніфестантів, протести робітників і студентів, жінок і поселенців, а також радіо окремих спільнот і транснаціональне телебачення є міськими подіями, проявами, які виникають у містах і головно свідчать про те, яким є життя у них і між ними. Навіть у Сполучених Штатах існує ця урбаністична активність і мережі на базі міста, рухи і простори, в яких, хоча й тимчасово, долається сегрегація.

Урбаністичне відродження

Я хотів би більш докладно дослідити, в якому сенсі великі міста є просторами для уявлення глобалізації та пов’язування її з національним і локальним. Це питання розглядалось у 1990-ті роки щодо глобальних мегаполісів «першого світу». Саскія Сассен, яка розпочала цей напрям дослідження з Нью-Йорка, Лондона і Токіо; Мануель Кастельс, Джорді Борха і Петер Голл, які аналізували європейські міста, змінили тривожну перспективу урбаністичного декадансу, яка домінувала в дослідженнях 1980-х років. Зображенням дорожніх корок, забруднення, злочинності й інших катастроф глобалізаційний урбанізм протиставляє потужний економічний поступ, часткове припинення зменшення приросту кількості населення і великі проекти перебудови. Для аргументування цієї трансформаційної тенденції згадується також повернення до центру деяких міст. Паоло Перуллі наводить Париж і Берлін як приклади відродження. Перший тому, що зараз збирає плоди великої будівельної політики, яка здійснювалась у попередні десятиліття; другий завдяки процесові об’єднання Німеччини і Європи.

Крім того, є регіональні великі міста, які набувають нової ролі у цьому напрямі, особливо зоні південноєвропейської дуги Барселона – Мюнхен – Ліон – Цюрих – Мілан – Франкфурт. Спостерігається економічне і культурне відродження цих міст, збільшується зайнятість – не лише у третинному секторі, а й у промисловості, яка перебувала в занепаді, створюються нові нематеріальні мережі інфраструктури, надається підтримка реалізації монументальних громадських проектів. Дещо подібне стверджується щодо Нью-Йорка – міста, рівень насильства і деградації в якому спонукали одного урбаніста визначити його як «кінцеву зупинку західної цивілізації» (Koolhaas, 1994). В останні роки тут зменшилася кількість убивств і крадіжок завдяки камерам спостереження, здійснюється будівництво нових мистецьких і бізнесових центрів, він став центром мережі потужних видавничих підприємств, у яких видається 100 часописів, 240 журналів, зареєстровано 160 тисяч інтернет-доменів.

Що потрібно для того, щоб бути глобальним містом? Згадані вище автори визначають такі умови: а) вагома роль транснаціональних підприємств, особливо організацій з управління, дослідження і консультацій; б) мультикультурне змішання національних та іноземних мешканців; в) престижність, досягнута завдяки концентрації мистецьких і наукових еліт; г) велика кількість іноземних туристів (Borja та Castells, 1997; Hannerz, 1998; Sassen, 1998).

Можна запитати себе, наскільки реальним є це урбаністичне відродження і хто отримує користь від розвитку ультрамодернізованих центрів, які більшість розглядає лише як видовища. Ця критика стосується декількох зі згаданих міст. У жовтні 1998 року я відвідав перебудування центру Берліна, де 250 тисяч осіб день і ніч працювали, зводячи будівлі, спроектовані Норманом Фостером, Рензо Піано, Мінґ Пеі та іншими видатними архітекторами. Найбільше вражала швидкість, з якою закривали величезний шрам, залишений стіною, яка розділювала дві Німеччини у зоні Потсдамської площі. Іще було мало будівель, і найпомітнішим був величезний котлован посеред споруд, вхід до якого був заборонений. Однак можна було піднятись на InfoBox – чудову червону башту-терасу, де показували відео про те, якою буде майбутня конструкція. Також була крамниця, в якій продавали створені за допомогою комп’ютерного моделювання «фотографії» запланованих будівель, брошури, сувеніри, футболки, відео, постери і чашки із зображеннями того, що досі не побудовано, навіть ігри, щоб створювати віртуальні будівлі й інтерактивний CD Rom. Відвідувач міг «взяти участь» у створенні найбільшого бізнесового центру Європи і як спостерігач відчути себе символічним співучасником того, що будують Daimler-Benz, Sony та інші транснаціональні підприємства. Глобалізаційна модернізація пропонується як вистава для тих, хто насправді залишається поза її межами, й легітимізується за допомогою створення нових уявлень інтеграції та спогадів із сувенірами того, що досі не існує. Відстань між глобалізованою урбанізацією та традиційним неінтегрованим містом є ще більшою у мегалополісах «третього світу». Насправді різні фахівці з цієї проблематики (Кастельс, Ганнерц, Сассен) розрізняють власне глобальні міста та «міста, які виникають». До першої категорії належить Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Лондон, Париж, Берлін, Франкфурт, Токіо і Гонконг як розвинуті мережі фінансової і страхової діяльності, консультацій, реклами, дизайну, суспільних відносин, управління аудіовізуальними й інформаційними індустріями, а до другої «регіональні центри», «які виникають», серед інших Барселона, Сан-Паулу, Мехіко, Чикаго, Тайбей і Москва, де формування вузлів управління глобалізованими послугами співіснує з традиційними секторами, неформальною або маргіналізованою економічною діяльністю, недостатніми комунальними послугами, бідністю, безробіттям і нестабільністю.

Друга група міст живе у протистоянні між крайніми формами традиційності та глобальної модернізації. Цей розрив створює сприятливі умови для міжнародної інтеграції та водночас нерівність, соціальне і культурне виключення. Ці проблеми особливо відчутні в тому, що стосується молоді, коли ускладнюють її долучення до ринку праці – або через економічну нерівність, або через недостатній рівень освіти.

Дезінтеграція та нерівність або дуалізм глобального та локального міста, маргінальна і небезпечна, є головною перешкодою для того, щоб численні міста знаходили своє місце на цьому новому етапі свого розвитку. Борха і Кастельс зазначають, що великим ризиком глобалізації є те, що вона здійснюється для еліти: «продається частина міста, а решта приховується і занедбується» (Borja та Castells, 1997: 185). Декілька міст Сполучених Штатів додали проблеми нестабільності й насильства, які у минулі роки зіпсували їхній імідж, одночасно втілюючи специфічну політику інтенсивної реорганізації (не завжди демократичної) та розвиваючи мистецькі й культурні пропозиції, які формували привабливі міські простори. У мегалополісах Азії та Латинської Америки економічні й фінансові кризи та ослаблення держави обмежили її можливості покращувати послуги і гарантувати безпеку, мобілізовувати нові економічні й культурні ресурси з метою оновлення та поширення свого міського життя та його зовнішньої проекції. Це призведе до зростання безробіття, особливо серед нових поколінь.

Глобалізація периферійних міст

Оскільки дослідження міст (Берліна, Парижа, Відня) сприяло переосмисленню сучасності, можемо спитати себе, чи сучасні дослідження міських трансформацій допомагають дослідженню деяких проблем теорії глобалізації? Якщо згадати, що мегаміста, або принаймні деякі з них, є місцями, де виявляються глобалізаційні рухи в сферах промисловості й фінансів, послуг і комунікацій, трансформація публічних просторів може дати нам ключ для розуміння їхніх тенденцій та їхньої взаємодії з локальною культурою. Я сконцентрую аналіз змін міської символіки і зовнішнього вигляду на прикладах окремих латиноамериканських міст, передусім Мехіко. Йдеться про спробу зрозуміти, яку роль відіграють уявлення про глобалізацію разом із «жорсткими» процесами