Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Розділ 27

Дана

-Він нічого не пам'ятає, - почула я голос Вікторії, коли розплющила очі. 

Здається я втратила свідомість.

-Що?! - як не дивно, але мене поклали на диван. Я гадала, що буду валятися на підлозі. Я присіла та подивилась в її сторону. Вікторія як завжди була на висоті. При параді. Красива зачіска, неймовірна сукня, підбори. Красивий запах її парфумів, здавалось пронизив кожну шпарину в кімнаті… Не те, що я… Босоніж, розпатлана, ще й в нічній сорочці, в якій вибігла із маєтку Сабіта.

- Кажу, що Сабіт нічого не пам'ятає, що робить коли настає повня, - вона стояла біля вікна та дивилась в нього. Там, на вулиці світив величезний місяць. 

- Навіщо ти все це кажеш мені?! І взагалі… ти зрадниця! - я крикнула. - Ти зрадила його. Сабіт довіряв тобі, а ти…

- На себе подивись, - обернулась. Посміхнулась. Дивилась на мене так, ніби я ніхто. Якесь сміття, що нічого не варте. - Сама ти хто? Де ти і де зараз він?... Втекла від нього, тож непотрібно мені тут торочити про зраду! - вона наставила на мене пістолет. Я завмерла.

- Сабіт не розповів мені анічогісінького. Якби я знала. Якби він тільки сказав… Я просто злякалась. Була не готова до такого… звіра, - помалу встала. Не робила різких рухів, щоб Вікторія не надумалась стріляти в мене. - Якби він попередив мене, то я б залишилась. Я б… пересилила свій страх… А ти знала все! Знала! Ходила, винюхувала, випитувала, шпигунка.

- Так, знала… Я три роки була поруч. Робила все, аби Ворону догодити.

- Цікаво, скільки це потрібно тобі заплатити, щоб ти працювала на цю гниду! - я стояла напроти. Ми вдвох, так би мовити… здається з'ясовували відносини. Двох жінок не можна залишати в одній кімнаті, особливо коли вони ненавидять одна одну. Це бомба, яка в любу хвилину може вибухнути і видряпати комусь очі.

- Я робила це тому що кохаю його.

- Що?! Кохаєш?! Хіба таку паскуду можна кохати?! - я здивовано кліпала очима, як ідіотка. Господи, що я чую!

- Комусь потрібно і таких кохати, - Вікторія спокійно відповіла, та опустила зброю. Але продовжувала тримати її в руці. - Ти от, взагалі звірюку кохаєш.

- Сабіт не звірюка. Я вже це зрозуміла. Він хотів мене врятувати.

-Я шість років з Олегом зустрічалась. Він не згадував про тебе і я була щаслива. Гадала, що забув… А потім, ти приперлася… Ворон знову переключився на свою кохану Дану. Він весь час говорив про тебе, як одержимий. І йому було байдуже, що я поруч стою і все чую… Замислив викрасти тебе у Сабіта, але… кишка тонка. Там повно охоронців. То він вигадав підпалити стриптиз клуб, вбити Шамана і добратися до тебе. Не вийшло!.. І тоді в його голові виник дурнуватий план. Коли настає повня, в маєтку Сабіта нікого немає, тож нікому буде його захищати. Не кухарці ж битися… Тож… зараз мабуть Ворон зі своїми посіпаками добивають твого коханого в підвалі, а ти тут… розповідаєш мені про зраду.

- Як це добивають?! Господи!!! - я прикрила лице руками. - Боже. Навіщо я тільки тікала звідти. Яка ж я дурепа. Я залишила Сабіта… Вікторія! - я стала на коліна. Я була ладна навіть їй ноги цілувати, аби втекти звідти. - Вікторія, я тебе Христом Богом молю, відпусти мене.

- Жартуєш? - вона відскочила від мене, коли я хотіла доторкнутися до її ніг. Так, я хотіла схопити їх і не відпускати, поки вона не допоможе мені.

- Я кохаю Сабіта, - почала плакати. - А його там вбивають. Прошу тебе, змилуйся. Відпусти мене до нього… Якщо він виживе, то я більше ніколи не повернусь сюди. Ти більше ніколи мене не побачиш. Будеш поруч зі своїм Вороном. Чуєш?! Відпусти! - сльози так текли, що я її не бачила. Я знала, якщо Сабіт помре, то помру і я. Я вб'ю себе. Ворон ніколи не торкнеться до мене. Ніколи!... І жоден інший чоловік теж… На це мав право тільки Шаман. Він. Він. І ще раз він.

- Знаєш… - вона трішки помовчала. - Сабіт теж кохає тебе. Місяць тому, втік зі свого Дня народження. Рвався додому, хоч зазвичай він гуляє дні чотири… з всілякими голими дівками… Зацепила ти його… Здається і от такий звір вміє кохати...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍