Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 46.

Я намагалася взяти себе в руки, поки очі попутно досліджували стіл. Тому навіть не роздумувала перед тим, як схопити те, що першим потрапило мені під руку. Статуетка: велика, важка, довгаста - це було те, що потрібно! Сильніше стиснула її пальчиками. Вчепилася мертвою хваткою, поки серце вистрибувало з грудей і несамовито ричало, що нічого хорошого мені не світило. Мене прихлопнуть як настирливу мошку й оком не моргнуть. Невже я змогла б вдарити людину? Невже у мене це вийшло б? Хоча одного вже мильницею стукнула, а де один, там і другий!   

  

Я чула його важкі кроки, розуміла, що чоловік до мене наближався і з кожною секундою він підходив все ближче і ближче. Заплющила очі, закусила губу, зібралася з силами, думками й закликала всю свою безстрашність. Давай, Олівія, давай! Все відбувалося наче не зі мною - різко розвернулася, замахнулася та зажмурилась від страху, не хотіла дивитися на те, що здатна на це. Ось тільки нічого не сталося. Моє зап'ястя одразу перехопили і я почула сміх. Гучний, страшний, як грім блискавки, він заповнив кімнату, змусив моє тіло труситися від страху. Господи, за що мені це все було? Ну що я такого зробила, щоб ти кидав мене з лап одного хижака в інші?   

  

- Погана дівчинка, - Тео несхвально помахав головою, а моє серце вже почало вистукувати похоронний марш десь в п'ятах. Ну все, припливли, на тому і закінчиться моє коротке, невигадливе життя...   

  

- Ні, - я почала істерично сміятися, розуміючи, що все, моєму даху явно потрібен був ремонт, причому капітальний, тому що він почав підтікати. Від моєї бурхливої фантазії, від усього того, що я вже встигла уявити собі, як я буду з ним розправлятися, мені стало погано. Істерика просилася на вихід. І я вже не могла стримуватись.   

  

- Зовсім злетіла з котушок?! - Чоловік схопив мене за плечі й жорстко струснув. Але це не допомогло, дійшло до того, що сльози почали текти по моїх щоках, а я сама заходилася в дикому сміху.   

  

- Ага, так сумувала, що зозуля того... з'їхала на бік, - Тео ще пару разів мене струснув, але незабаром зрозумів марність своїх спроб, залишив це невдячне заняття і відпустив мене. Я не знаю, скільки б ще тривав весь цей цирк, якби не... На мене вилилося щось холодне і я почала захлинатися водою... Буквально секунда ступору і моя істерика різко припинилася, а на зміну їй прийшов гнів. Широко розкрила очі й спрямувала злющий погляд у бік чоловіка, який стояв з порожнім глеком з-під води та уважно спостерігав за мною.   

  

- Ну що, прийшла в себе, недоумкувата?   

  

- Зовсім дурень?! - Підвищила голос і в той же момент стала оглядати себе.Я була повністю мокра, моя блузка тепер просвічувалася, а волосся було на стільки вологим, наче я тільки що вийшла з душу.  І тільки те, що на столі не було колольно-різальних предметів, рятувало цього чоловіка від травм.  

  

- Значить прийшла в себе, відмінно!  - Тео, як ніби не помічав мого обурення, він знову взяв у руку свою склянку, швидше за все, в ньому було спиртне.  Не знаю чому, але я думала, що там віскі. Не чай же він пив. 

  

- Просто супер!  - Я не витримала і викрикнула, а відповіддю мені послужила лише крива посмішка, яка підказувала мені не відкривати рот, тому що цей чоловік міг мене дуже сильно засмутити наслідками від своїх вчинків.  

  

- У тебе є час до вечора, - він продовжував вести мовлення холодним тоном, поки я намагалася зрозуміти, що буде ввечері. Мене звільнять?  Викинуть з готелю?  

  

- Для чого?  - Я дивилася на спину чоловіка і дуже сильно шкодувала, що не могла спопеляти поглядом. Ця навичка мені б зараз дуже сильно знадобилася.  

  

- Ти переїздиш до мене, - це було сказано таким тоном і на стільки категорично, що я відразу ж усвідомила - жарти скінчилися... 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍