Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

Понатискавши хаотично кілька кнопок, все ж змогла активувати подачу гарячої води. І поки вона стрімко заповнювала собою вільний простір, оглянула вміст усіх тумб. У найближчих вдалося знайти кілька гарних підписаних скляних флаконів. Мила серед них не було, натомість знайшлися шампунь і гель. Батько колись привозив щось схоже із Сан-Паресу, але коштувало воно ледь не всі гроші світу. Хоча шкіра опісля довго залишалася ніжною і пахла нічними трояндами. Цього разу запах мильних засобів був іншим, проте не менш приємним, тож я забарилася віддатися обіймам води.

Гаряча рідина швидко розслабила кожен м’яз мого тіла. Я почувалася невагомою змореною пелюсткою, що впала на тиху гладь природного джерела. Повіки швидко поважчали й зімкнулися під невблаганною вагою втоми й сонливості. Я подумала, що полежу так спокійно й вільно всього одну коротку мить, перш ніж знову вберусь у важку сукню й дам рукам і ногам нову роботу. Але організм вирішив інакше й підступно відключив мою свідомість.

Я поринула у блаженний сон.

Переді мною раптом постали двері невеличкого лісового будиночка, повитого нещільним туманом. Поблизу цієї старої споруди, недалеко від тонкої смуги стежки спокійно паслися трійко коней; з-за прочинених дверей чулися приглушені чоловічі голоси. Важко було розібрати, про що вони говорять.

Я здригнулася: кілька стерв’ятників приземлилися на гілля сусіднього дерева і голосно закаркали, наче привертаючи до мене, незваної гості, увагу. Стало зовсім моторошно, тому відступила на крок, ненароком зламавши суху гілку. Звук її дзвінкого тріску здався занадто гучним і злякав птахів.

Шкіра вкрилася сиротами.

Подув несильний, проте прохолодний вітер, заворушивши листя дерев й розтріпавши моє мокре волосся.

- Хто ти? – почула з-за спини раптом грізне й різко розвернулася.

Зляканий погляд зустрівся з яскраво-червоними зіницями високого незнайомця, а тоді свідомість стрімко повернулася до реальності.

Тієї, в якій моє тіло огортали чиїсь чужі руки.

- Що сталося? – запитала сконфужено, відчувши під собою прохолодну твердість підлоги.

- Ти довго не виходила й не відповідала на клич Софі. Вона не змогла відчинити двері тому покликала Азрета. Я випадково почув і… Ти мене сильно налякала, більше не роби так, крихітко, – гаряче зашепотіли кудись у потилицю.

- Я заснула? – уточнила зніяковіло.

- Коли я зайшов, ти була повністю під водою. Гадав, потонула, – знову схвильоване.

- Все добре, – всміхнулася натягнуто, опісля усвідомивши, що, здається, зовсім гола.

Тіло обдало жаром, а щоки опалив рум’янець. Я миттю зіслизнула назад у воду: там хоч піна була щільна. Її якраз вистачило, щоб прикрити всі стратегічно важливі зони.

- Ти чого? – здається, щиро здивувався Рейван.

- Чи не міг би ти вийти, – зашарівшись іще більше, попросила стиха.

Чужинець нахмурився, а потім до нього, наче, дійшло. Він широко всміхнувся і, з полегшенням видихнувши, звівся на ноги. Його зміненні домашні штани та простора біла сорочка тепер були мокрими й потребували заміни.

- Радий, що з тобою все гаразд, – зізнався він і рушив до виходу. Однак, біля самих дверей зупинився, раптом кинувши через плече серйозне: - Ти неймовірно прекрасна.

Я не знайшлася з відповіддю тому просто сором'язливо змовчала. І без того сорому набралася на дні вперед. От як мені тепер йому в очі дивитися?

А-а-а-а-а! Я пропала! Все, настав кінець моїй чистій репутації.

Але вода за час мого сну стала вкінець холодною, тож довго піддаватися словесному самосуду не стала й поквапилася вилізти з ванни. Витершись м'яким рушником, швидко надягла чистий одяг і вийшла до вітальні, де на мене при виході в коридор чекала бліда молода красуня. Зобачивши мене, вона низько схилилась у поклоні й стурбовано поцікавилась:

- Із вами все гаразд?

- Більш ніж, не переймайся. Це ж ти Софі? – згадала ім’я, назване нещодавно Рейваном.

- Так, панно! – несміливе.

- Я – Анна. Будьмо знайомі! – мовила привітно, простягнувши дівчині руку.

Та поглянула на мене, як на божевільну, й розгублено закліпала карими очима.

- Там, звідки я родом, заведено тиснути руку новим знайомим, – пояснила коротко.

- Але ж я – слуга, – здивоване.

- І що з того?

Дівчина ще більше розширила очі, та все ж боязко вклала свою крихітну долоню в мою.

- От і добре, – всміхнулася натужно, не маючи й приблизного уявлення, як себе взагалі в цьому місці поводити.

- За пів години вечеря – я вас проведу, – пообіцяла нова знайома.

- Гаразд. А поки можеш відвести мене до бібліотеки?

Це було першим, що спало мені на думку, бо просидіти тупо в кімнаті, роздивляючись стіни чи стелю, – ідея відверто дармова. Тож вирішила не гаяти часу й запастися літературою, яка бодай поверхнево ознайомить мене з традиціями й законами нової домівки. Внутрішній голос підказував: на практиці я швидко відчую дисонанс між двома культурами й суспільствами. І хоч наука – далеко не те, що мені подобається й легко дається, хотілося бодай теоретично підготувати себе до нових потрясінь. Ба більше, неосвіченість не сприятиме комфортному життю й цілком імовірно може колись (чи найближчим часом) вилізти мені боком. Отож, варто якнайшвидше убезпечити себе від неприємних казусів.

Та перш ніж вирушити до потрібного місця, зайшла до Лідії. Надумала запропонувати їй скласти мені компанію, одначе дівчини на місці не було. Тож на побачення з книгами вирушила лише в компанії мовчазної Софі.

Бібліотека, як уже згадувала раніше, знаходилася на першому поверсі й просто шокувала своїми розмірами. Я про себе припустила, що це приміщення, мабуть, займає переважну територію поверху, оскільки численні ряди стелажів без кінця тягнулися далеко вперед, зникаючи в темряві. На щастя, всі секції мали свої тематичні таблички, тож розшукати потрібну літературу виявилося не складно. Розгубилася я, власне, на моменті вибору конкретного екземпляра з-поміж сотень інших. Але тут на допомогу прийшла моя нова приятелька й порадила взяти «Основи історії великого світу», «Соціально-політичні студії за визначенням Войцеха Сотта» й «Сім відтінків етикету».