Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

Може, попросити Ербіна підключитися? Сама жахнулася цій думці. Ну чому в мене постійно виникає бажання перекласти вирішення своїх проблем на наставника? І це при тому, що не хочу відповідати на його почуття. А ось користуватися прихильністю цього могутнього чоловіка нахабства вистачає. Я тяжко зітхнула. Асдус негайно скористався зміною мого настрою, щоб переключити розмову на менш особисту тему. Моїми методами скористався, гад!

– Ти зупинилася на перевертнях, – нагадав він про те, що я з’їхала з розповіді про свої пригоди.

Довелося повернутися до розмови про себе:

– Так ось, один з перевертнів, якого вистежував Діор, якраз на мене кинувся…

– Ти його навіть на ім’я називаєш? – багатозначно простягнув Асдус.

– І що тут такого? – насупилася я. – Він ще зовсім молодий хлопець. Ось і звертаємося одне до одного за іменами.

– Те, що молодий, я бачив, – всміхнувся демон. – І як він на тебе позирає, теж.

– Асдусе! – обурилася я. – Нічого він не позирає!

– Ага. Особливо коли ти з місцевими хлопцями затискалася під час танців, зовсім навіть не позирав, – насмішкувато зауважив демон. – Та ще й так, що мало іскри не летіли!

Я вражено витріщилася на нього, не знаючи, як на таке відкриття реагувати.

– Але ти далі розповідай, – милостиво дозволив Асдус, продовжуючи широко посміхатися. От же гад!

– Діор вистрілив у перевертня з арбалета, – зібравшись з силами, продовжила я не надто охоче. – А потім схилився наді мною. Тоді я помітила амулет, про який застерігав Ербін, і втратила свідомість.

– А поки ти непритомна була, він з тобою хоч нічого не зробив? – знову висловив гидкий натяк рудий.

– Діор не такий! – обурилася я.

– Овва! – демонські очища блимнули. – Тепер розумію, чому мій братик перестав тебе цікавити!

– Що ти там розумієш? – я вже вся кипіла від злості. – Я просто вдячна Діору! Він не став мене вбивати, між іншим. Ще й намагається допомогти. Навіть проводив ритуал вигнання нечисті.

От краще б про ритуал мовчала, їй-богу! Асдус посміхнувся ще ширше, хоча це здавалося зовсім неможливим.

– Пам’ятаю я такий ритуал, пам’ятаю… Наді мною якось проводили… Відчуття неприємні, звісно. Але зараз не про те. Наскільки я пам’ятаю, для його проведення треба на голе тіло нанести фарбу.

– Асдусе, ти сволота! – у мене вже щоки прямо палали. – Вічно про найбезсоромніше думаєш!

– Хочеш сказати, твій Діор тебе не роздягав?

– Роздягав, – неохоче зізналася я. – Точніше, я сама роздяглася.

– Хочу ще подробиць, крихітко! – вигукнув рудий і весь подався вперед.

– Та іди ти до біса, Асдусе! – розсердилася я. – Не буду я тобі більше нічого розповідати!

– Та що я такого сказав? – невинно заплескав віями демон. – Гаразд, ритуал пропустимо. Хоча уявляю, чого коштувало твоєму Воїнові довести його до кінця! Фігурка в тебе апетитна. Сам мацав. Тож знаю, про що кажу.

– Асдусе!

– Мовчу-мовчу!

– Що б ти там не думав про Діора, він виявився хорошою людиною, – промовила я похмуро. – Не вбив, коли зрозумів, що ритуал нічого не дав.

– Думаю, вбивати він тебе в той момент точно не хотів… – вставив Асдус вкрадливо.

Я проігнорувала черговий натяк і, зчепивши зуби, продовжила:

– Тож тепер він везе мене до свого друга. Хоче дізнатися, чи є в архівах братства інформація, як мене знову перетворити на людину.

– А ось це погана ідея, крихітко! – зацокав язиком рудий. – Потрапляти на очі іншим Воїнам Світлого бога тобі не варто. Це твоєму Діору твоє гарне личко чи щось інше гарне розум затьмарили. А от у інших з такими, як ми, розмова коротка.

– Діор не дозволить мене скривдити! – впевнено заявила я.

– Ну-ну, – скептично вигнув одну брову демон. – Ох, ну чому в гарних жінок завжди мізки, що в тої курки? – додав, зітхнувши.

– Не курячі у мене мізки, зрозуміло? – вже по-справжньому образилася я. – І взагалі, хто тебе просив втручатися? Я доросла людина! Сама вирішуватиму, як мені жити і що робити.

– А ось я бачу перед собою дурне дівчисько, – зауважив Асдус знущально, – що повсякчас шукає собі пригод на одне місце! Від початку було помилкою тебе сюди відпускати саму. Так що, люба, хочеш – не хочеш, а я тебе більше без нагляду не залишу.

– Ти що хочеш піти з нами?! – вся злість на Асдуса миттю вщухла. Раптом так приємно стало через те, що він не хоче кидати мене напризволяще. – Але як ти це собі уявляєш? Як я поясню Діору, що за нами ув’язався місцевий юродивий?

– А я на віддалі стану за вами слідувати. Ти будеш мені подумки сигнали подавати, коли ви кудись звернете. У разі необхідності я прийду на допомогу. А то я твоєму Діору все одно не довіряю. Нечисті Воїнам Світлого бога довіряти не варто.

І як мені не хотілося заперечити, але я розсудливо нагадала собі, що і справді не маю уявлення, що там у Діора в голові коїться. Але усвідомлення того, що біля мене тепер буде справжній друг, заспокоювало і окриляли. Я рвучко обійняла Асдуса і вигукнула: