Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

вагою, тож пересуватися стало складніше.

Сонце вже піднялося, тому повітря стало парким і задушливим. Ґеррі продовжував звірятися з компасом. Коли ґрунт став надто вологим, їм довелося піти в обхід, а тоді вже взяти компасний азимут. Сморід зогнилого гумусу й парке тепло лише посилювалися, коли сонце здіймалося над деревами. Слизький болотистий ґрунт неймовірно сповільнював пересування, роблячи його ще неприємнішим.

Мандрівники продовжували йти, уважно приглядаючись, чи нема під ногами змій.

Раптом Кен сказав:

— Вони уже в дорозі.

Ґеррі поглянув на годинник. Рівно сьома. Ледь запанікувавши, усі прискорили ходу, але довго підтримувати такий темп не вийшло: надто важко було долати перешкоди.

Кен несподівано мовив:

— Я відчуваю запах води. Річка десь неподалік.

Десять хвилин потому вони вийшли з тіні дерев до ковзкого берега, що спускався до коричневого потоку, ширина якого не перевищувала двадцяти метрів.

— Якщо зможемо пройти, нам сюди, — сказав Ґеррі. — Як гадаєте, тут глибоко?

— Можливо, — Кен підійшов і подивився на воду. — Відстань невелика. Погано, що ми забруднимося в цих стічних водах.

Знявши черевики й сорочку, Кен пройшов через булькітливий бруд, схопився за гілку й занурився в застійну воду, намагаючись намацати ногою дно.

— Глибоко. Доведеться перепливати.

Він занурився глибше й поплив до іншого берега, розрізаючи воду сильними руками.

Усе трапилося настільки швидко, що ніхто з трьох мандрівників не повірив у те, що побачив. Раптом у густій траві на протилежному березі щось заворушилося. Це «щось», скидаючись на зелено-коричневий стовбур дерева, пірнуло у воду біля Кена. На мить вигулькнула страшна луската морда. Кен закричав і підняв руки.

А тоді вони з крокодилом зникли під водою, яка враз забулькотіла, утворюючи пінистий смердючий коричневий вир із червонястим відтінком.

Розділ дев’ятий

Опівдні задощило. Протягом останніх двох годин повільно насували чорні хмари, тьмарячи небо й затуляючи пекуче сонце. Доки люди крокували вздовж спокійного потоку, спека ставала дедалі нестерпнішою. А потім зненацька полив дощ — неначе небеса розчахнулися, виливаючи тонни теплої води, від якої трійця вимокла до нитки вже за кілька секунд. Дощ був настільки сильним, що горе-викрадачі нічогісінько не бачили крізь гарячу пару і потоки води, що стікала по них.

Схопивши Ґею за руку, Ґеррі побіг у джунглі й зупинився під розлогою кроною баобаба, густе листя якого давало хоч сякий-такий захист.

Лаючись і бурмочучи щось собі під ніс, Феннел приєднався до них. Вони сіли навпочіпки, притулившись спинами до дерева, й мовчки дивилися на нуртування ріки.

Протягом чотирьох годин ніхто з них і слова не мовив. Вражені жахливою смертю Кена, вони мов заціпеніли. Хоча вони й були знайомі не так давно, Кен усім подобався — у ньому не було нічого такого, що б могло не подобатися. Та найбільше їх вразило те, як швидко і страшно він загинув.

Ґея не сумнівалася, що жахна сцена навіки закарбувалася в її пам’яті. Перелякане обличчя Кена, дикий крик водія, коли зуби крокодила перекусили йому руку, й огидна луската морда снитимуться їй у нічних жахіттях.

Ґеррі також дуже шокувало побачене, але його свідомість була еластичнішою, ніж у Ґеї та Феннела. Побачивши, як зник Кен, і уздрівши кров у пінистій воді, пілот збагнув, що нічим не зможе йому допомогти. Обов’язком Ґеррі стосовно решти було йти далі, адже вони не мають права згаяти і хвилини. Він ні на мить не забував про Каленберґову погрозу: якщо їх упіймають, то посадять на палю. Пілот чудово розумів, що така смерть буде набагато жахливішою за Кенову. Схопивши Ґею за руку, він, ігноруючи її істеричні ридання, потягнув жінку геть від берега назад у джунглі. Він продовжував тягти її, доки вона не опанувала себе, припинила плакати і пішла далі, наче зомбі.

Мабуть, із них трьох Феннел засмутився найбільше. Він захоплювався Кеном. Його дуже вразила ситуація із «ленд-ровером» на вузькій стежині. Він знав, що сам би не наважився вчинити так. Те, з яким спокоєм Кен висів на кінці троса, цілком позбавило Феннела ворожості. Смерть Кена розлютила його, лишивши в задумі про вбивства. Чому першим у потік не ступив сучий син Едвардс? Він зі своєю курвою не варті й десятої частини Кена. Ґеррі обіймав Ґею, і Феннел відчув, як у ньому закипає кров. «Так, я покараю їх, — укотре подумав він. — Ніхто не сміє мені вказувати, як ота сучка, не поплатившись за це».

Ґеррі спокійно мовив до Ґеї:

— Цей дощ нам на користь. Він змиє наші сліди. Це єдине, чого я благав. Зулуси не зможуть вистежити нас після зливи.

Ґея стиснула його руку. Вона досі не могла оговтатись від шоку.

Хвилин за десять дощ почав ущухати.

— Мусимо йти далі, — підвівся Ґеррі. — Нам треба перетнути річку, — він повернувся до Феннела. — Як гадаєш, ми могли б побудувати пліт?

— Я викинув той бісів набір з інструментами, — сказав йому Феннел. — Трясця, як ми побудуємо пліт без інструментів?

Ґеррі підійшов до води. Протилежний берег поріс густою травою і чагарниками. Чи не причаїлися і там невидимі для них крокодили в очікуванні жертви? Після того, що трапилося з Кеном, Ґеррі вирішив, що намагатися перепливти — надто ризиковано. Вони вирішили і далі спускатися вздовж ріки, сподіваючись, що натраплять на галявину, де крокодилам ніде буде ховатися.

— Підкріпімося, перш ніж рушимо далі, — сказав пілот, відкриваючи рюкзак Кена. Він дістав звідти бляшанку з тушкованою яловичиною. — Розділимо це на трьох.

— Я не голодна... Нічого не хочу, — байдуже сказала Ґея.

— Ти мусиш поїсти! — звелів Ґеррі. — Ну ж бо.

— Ні, облиш мене.

Ґеррі придивився до жінки. Її тонке біле обличчя й очі, що стали запалими, починали його непокоїти.

— З тобою все гаразд?

— Голова болить. А від думки про їжу — нудить... Просто облиш мене.

«Це шок? — запитував пілот сам себе. — Чи вона захворіла?» Подумавши про таку можливість, він здригнувся. Захворіти тепер буде справжньою катастрофою.

Доївши, чоловіки підвелися. Ґеррі підійшов до Ґеї й легенько торкнувся до її плеча. Вона розплющила очі, й чоловіка знову стривожив її важкий порожній погляд. Жінка підвелася.

— Ти не захворіла, Ґеє? — запитав він.

— Ні.

— Ходімо! — гарикнув Феннел. — Якщо не хочете йти, я піду сам!

Ґеррі крокував біля Ґеї. Вона рухалася апатично, а її хода втратила пружність. Він узяв жінку за руку.

— Не переймайся!