Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 36

Поліна.

Ми зручно вмостилися на лаві центральної вулиці Києва. Життя вирує. День видався досить теплим та погожим, тому зараз так багато людей. Хтось відпочиває, як ми, смакуючи аромату каву, чи морозиво, які продаються на кожному кроці, хтось фотографується, хтось слідкує за дітлахами, які лише пізнають цей світ. От і ми не стали винятком, придбали собі по ванільному морозиву. 

- Ти б хоч поцікавилася у Данієля, як там його дзвіночки! - пропонує Лів, злизуючи морозиво що тане з вафельного ріжка.

- Навіщо вони йому? - відкусила шматок і я від свого солодкого десерту. 

- Ну може він прагне колись стати батьком! - задумливо відповіла подруга. 

- Вже став! Отже не актуально! - відповіла їй.

- Яка ж ти все таки, ем… жорстока… - серйозним тоном промовила Лів, погано приховуючи посмішку. - Стоп! Тобто? У твого зведеного брата є діти? 

- Дитина! 

- Ти мені про це не розповідала! - Лівія навіть забула про морозиво. 

- Сама лише сьогодні взнала! - чесно зізналася я. 

- Аж кортить дізнатися, хто ж твій інформатор! Щось підказує мені, що зараз знову почую ім'я крокодила Гени! 

- Вгадала! - сміюся я.

- Куди ж без нього! А ти не замислювалася, можливо він таким чином прибирає свого найзапеклішого конкурента, тепер вже не лише в бізнесі, а і як претендента на роль твого хлопця!

- Все складніше, Лів! - я зітхнула.

- Я спробую зрозуміти! 

- Шість років тому Данієль зустрічався з двоюрідною сестрою Геннадія Клемкова. Як виявилося.

- Боже! - вигукнула Лів. - То та маленька дівчинка, яку вчора ми бачили -  донька Данієля?

А Лівія хапає все на льоту. Навіть не треба витрачати час, щоб все пояснювати! 

- Так! Це дуже не красива історія! Клара з батьком теж повелися не ліпшим чином! 

- А крокодил Гена, напевно, тобі добряче довіряє, якщо розказав про це! Сімейні таємниці, їх зазвичай, викладають у тому разі, коли вже одною ногою на тому світі! 

- Ну я не збираюся розповідати своїм родичам! Навіть десь вдячна за попередження щодо Данієля. Хоча якщо чесно, то й до розповіді  вже встигла зробити певні висновки.

- Отже від підліткової закоханості мало що залишилося!? - підсумувала за мене подруга.

- Так! - ствердно кивнула.

Телефон у сумочці завібрував.

Прочитала сповіщення: “Гарної прогулянки! Напиши коли нагуляєтеся, відвезу Вас додому!”

- Ходімо мерщій по каву! Треба й собі вилити на якогось красунчика! - пошуткувала Лів. - Як же це мило! 

Як змусити себе не посміхатися так широко? Здається, дівчино, ти попала…

Та мій стільниковий знову ожив, відволікаючи мене від думок про крокодила Гену. Цього разу телефонував водій, який працює на мою власну “сімейку Адамсів”. Той самий, який дістає для мене цікаву, а інколи навіть корисну інформацію, що стосується Клари та її синочків. Наприклад про залежність Майкла. Думаєте звідки я дізнаюся такі подробиці?

Бути попередженою, це щось на кштал  бути на крок попереду! Коли знаєш, яка інфа “циркулює” в їх мізках, легше розрахувати їх наступний крок. Можливо, хтось з Вас зауважить, що такі методи не дуже достойні та чесні… Але у цьому двобої, поки що я одна, проти Клари з її виводком. Так що трішки хитрощів зайвими не будуть! Тим паче я не плету інтриги, просто намагаюся захистити себе від чергової підлості.

- Алло! - прийняла виклик на смартфоні.

- Доброго дня, Поліно Сергіївно! - почула в слухавці. - В мене є новина.

- Слухаю. 

- Я сьогодні відвозив пані Клару з лікарні, вона з кимось говорила по телефону й вихвалялася, що Ваш батько змінив заповіт. Ваша мачуха наплела Сергію Івановичу про начебто Ваш зв'язок з головним конкурентом Клемковим. З остраху, що Ви спустите всі гроші сім'ї, батько заповів все Кларі і її синам.

- Ну що ж! Така його воля! Дякую! Винагороду отримаєш, як завжди. І ще… Я хочу запропонувати тобі іншу роботу. Поговоримо про неї трішки пізніше. 

Ми попрощались і я натиснула на кнопку відбою. 

- І ти нічого не зробиш? Просто так усе залишиш?  - почала першою  Лів, яка сиділа поряд і все чула.

- Я зможу про себе подбати і без батькових грошей! - з сумом констатую. - Боляче розуміти, що він так і не зробив жодних висновків. 

- А компанія? Що з нею буде тепер?

- Я усунуся від виконання обов'язків, коли про це офіційно оголосять, а до того часу нічого не змінюється. В понеділок ніхто не піде з роботи до того часу доки не буде готова нова презентація!

- Хочу шматочок твоєї впевненості, витримки, рішучості та спокою! Коли їх роздавали я, напевно, стояла в черзі за довгими ногами!

Моя впевненість, та всі інші перераховані подругою складові буцімто мого характеру... знала б Лів, ціною яких зусиль вони мені даються. Як мій світ кожного разу перевертається і вмирає від розчарування та болю… щоб потім знову воскреснути з попелу. І я кожного разу  вчуся, проходячи знову й знову цей нелегкий шлях спроб і помилок. Вчуся довіряти людям і насамперед собі! Своїм відчуттям та інтуїції.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍