Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Розділ 18 (Зізнання)

Двояке у мене зараз відчуття сидіти в гримерському кріслі, доки візажист та перукар чаклують над моїм зовнішнім виглядом. Останній раз я так сиділа, коли мене готували до ролі нареченої. Тоді мені хотілося кинути одну зі склянок у дзеркало, щоб розбити його на маленькі шматочки і мати змогу ними вкорити собі віку. Зараз ж я спостерігаю за тим, як професіонали роблять свою справу. 

Маліка таки вмовила поїхати мене на захід Джаннат, щоб я могла розважитися і відволіктися від всього, що пережила за останні два місяці. Не скажу, що я горю бажанням там бути, але сперечатися ніяково. Враховуючи, що ці люди для мене роблять так багато. 

- Моя юна пані, чому ви така похмура? 

- Я хвилююся, що буду там зайвою та недоречною. 

- Нісенітниця! Навіть пан Халім вважає, що це чудова ідея і вам варто хоч трохи розвіятись. Ви ж практично не покидаєте будинок, хоча давно не бранка в ньому. 

Та просто мені немає куди їхати. Так, я намагаюся за кожної можливості вибиратися з дому, щоб не в’янути в чотирьох стінах, але це рідкісні моменти. Пан Халім останні дні проводить або на роботі, або з сім’єю, йому не до моїх розваг. У Маліки завжди безліч справ, які вона виконує як бджілка-трудівниця. Друзів та знайомих я так і не знайшла. Усе, що мені залишається - спілкуватися по телефону з рідними, час від час допомагати працівникам по дому і трохи гратися з Лією, яка стала чимось новим у моєму житті. 

- Маліка, я ж нічого не знаю. А якщо я зганьблю пана Халіма і Джаннат?  - інколи моя невпевненість переходить всі межі, але я нічого не можу з цим зробити. 

- Моя пані, я буду поруч. Ви не будете там самі. 

- Ви маєте допомагати пані Джаннат, а не нянчитися зі мною. Останні дні ви дуже багато часу разом проводите. Розумію, що вона вам набагато ближча, але все одно сумую за тим періодом, коли ми спілкувалися - моя відвертість стала неочікуваною, як для мене так і для Маліки, чиї очі округлилися від почутого. 

- Що ж ви мовчали про це? Знаю, що останні дні ми мало проводили разом часу, але це не через те, що мені з вами не цікаво, просто я мусила допомогти з організацією заходу по проханню пана Халіма. 

- Нічого не потрібно пояснювати, Маліка. Я все розумію. Просто… 

- Просто ви приревнували, що багато уваги зараз приїзду пані Джаннат і Лії? - на питання я просто киваю. - Не варто. Бо навіть не зважаючи на те, що в домі почались змінюватися порядки, ваше слово досі має ту силу, якою його наділив пан Халім.

- Пан Халім змінився після приїзду колишньої дружини. Він якось став жвавішим і щасливішим. Я навіть здивувалася тому, що вони з пані Джаннат вирішили розійтися. 

Тільки з Малікою я могла поділитися тим, що мене насправді турбувало. Мені здається, що вона правильно зрозуміє мої слова і не засудить за таку дитячу поведінку. Хоча… погляд, який я побачила у відображенні дзеркала мене здивував. Жінка різко стала задумливою. У мене складалося відчуття, що в ній борються бажання щось розповісти мені або навпаки змовчати.  

- Пан Халім ожив, бо поруч з ним його донечка, цінніше якої він нікого немає. При розлучені він вчинив благородно і залишив Лію жити з матір’ю, через що змушений постійною з нею контактувати. 

- Маліка, невже він справді не зміг покохати таку жінку, як пані Джаннат? Вона дуже гарна, граційна і освічена. Дивлячись на них, можна побачити зразкову пару.

- Пані Джаннат дуже змінилася з того дня, як вона вперше потрапила у дім Аль-Біші. Я її пам’ятаю такою ж юною, як ви зараз. Багато років минуло з того часу, але погляд сповнений любов до пана Халіма так не зник. Одному Аллаху відомо чому між ними немає взаємності. 

Почуте мене змусило замислитися. У голові одразу винирнули спогади моментів, де пан Халім був разом з тією жінкою. Щоразу я відчувала дивні почуття, які мені було важко пояснити самій собі. Мені здавалося, що вони не колишнє подружжя, а справжня сім’я. Щоправда, слова Маліки дарують мені якесь полегшення. 

- Як думаєте, у пана Халіма зараз є хтось? 

- А чому ви цікавитися? - хитра посмішка жінки і її зустрічне запитання змусили мене зашарітися. Якби не хороший шар тонального крему, мої щоки мене б виказали. 

- Не знаю.

- Пан Халім не ділиться зі мною своїми почуттями. Але я можу робити висновки по тому, що я зараз бачу - Маліка робить паузу, а я помітно напружуюся… - Ми давно не жили під одним дахом, але навіть попри це від мого погляду не може приховатися та турбота і хвилювання, яку він зараз проявляє. А ще пан Халім веде себе дуже стримано, щоб не налякати нікого. Я вперше бачу, щоб він настільки сильно переймався за чийсь комфорт і робив усе, щоб вразити когось. Думаю, що прозорішого натяку мені важко буде зробити. 

Голова різко повертається у сторону допомправительки. На периферії я чую, як перукар налякано ойкає і питає чи не попекла вона мене стайлером для волосся. На запитання відповіді я не даю. Навіть якщо мене і зачепили ним, я все одно цього не відчула. Зараз я більше концентруюся на тому, що моє серцебиття відлунням віддає у вуха, а груди надто різко здіймаються. 

-  Що ви мені цим хочете сказати? 

- Що зараз у нас не так багато часу на балачки. Водій за вами скоро приїде і ми не можемо спізнюватися. Я бачу, що дівчата практично завершили свою роботу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍