Читати книгу - "Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1, Галлея Сандер-Лін"

Глава 19

Сніжний лис продовжував пропалювати Сніжу поглядом. Наче і стояв досить далеко, але його погляд ніби огортав льодом. Здається, без магії тут не обійшлося. Дівчина поворухнутися не могла, настільки сильним виявився його вплив. А гості продовжували танцювати, і, здається, ніхто не помічав небезпеки, яку випромінював лис.

«Навіщо він це робить? — у паніці звернулася вона до єдиної істоти, яка на даний момент могла хоч якось допомогти, хай навіть доброю порадою, — до своєї дракониці. — І як захиститись?»

«Цей волохатий самець перевіряє тебе. Намагається просканувати рівень сили, — відповіла та. — Сиди і поки що нічого не роби, просто терпи. На тобі захисні амулети, вони ще протримаються, так що нічого поганого не трапиться. Вже точно не зараз, не в переповненій залі…»

Ух, наскільки ж сильний цей гадський лисяра, якщо його магія відчувається навіть крізь артефакти?! Сніжана продовжувала терпіти і пильно дивилася на Вейлара, була просто не в змозі відвести очей. Коли вона не на жарт злякалася, що знепритомніє від напруги, тяжке відчуття раптом розвіялося, зате язик нещадно занив. Здається, по її душеньку завітав черговий Неверваль.

«Так і є», — переконалася дівчина, обернувшись до чоловіка, що якраз підійшов.

Очі декана в цю мить були звернені в той бік, де знаходився Снорідж, і трохи поблискували. Сніжка простежила за його поглядом, проте лиса вже і сліду не було.

— Вас, сіє Невер, доводиться оберігати як справжнісінький скарб, — сердито промовив лускатий. — Втім, — його тон тут же змінився, ставши привабливо-м’яким, — ви і є наш дорогоцінний скарб.

Ну так, ну так, чого ще чекати від відомого ловеласа?

— Коли поряд такі захисники як ви, впевнена, мені нічого не загрожує, — трохи полестила вона йому, згадавши про настанови Себастьяна, який радив закохати в себе драконів. З відомих причин зараз ця місія найбільш здійсненна саме з шостим Невервалем, який фактично сам укладається на блюдечко з блакитною облямівкою. Та тільки хіть має до кохання лише опосередковане відношення, тому що Сніжці потрібен не самець-виробник, який поставить мітку на свїй самці, а ніжний та уважний обранець, що не лише братиме, а й віддаватиме.

— Тоді, гадаю, ви облагодієте свого захисника і подаруєте йому кілька танців, як і обіцяли?

— Зрозуміло, — неохоче озвалася вона, вже вигадуючи собі шляхи відступу.

Севар схилився над Сніжкою, нервуючи однією своєю присутністю. Начебто і гидоти не казав, навпаки, сипав суцільними люб'язностями, але з кожним спільним танцем занепокоєння посилювалося, язик горів вогнем, а дівоча честь недвозначно натякала, що перебуває в небезпеці. Погляд, яким чоловік дивився на губи Сніжки, був хижим і досить однозначним. Якби його воля, декан уп'явся б у її вуста прямо тут і зараз, зафіксувавши своє право бути в неї першим. І чим більше напористості він виявляв, тим сильніше Сніжі хотілося втекти. Так, їй доведеться його поцілувати, але точно не тут і не зараз. Та вони й знайомі лише кілька годин!

— Може, усамітнимося десь подалі від усієї цієї суєти? — майже промуркотів лускатий.

— Ваша пропозиція, безумовно, більш ніж щедра, але змушена відмовитися… — з удаваним жалем пролепетала дівчина. — Хоч ви й називаєте мене скарбом, але я цілком матеріальна, а тому маю деякі… ем, потреби… О, а от і мій наставник! — промовила вона підвищивши голос і привертаючи до себе увагу Себастьяна, що знаходився поблизу. — Упевнена, він із задоволенням супроводить мене в дамську кімнату.

— Ах от у чому справа! — Севар відразу зменшив натиск і підвів Сніжу до лиса. — Я буду вас чекати…

«Краще не треба. І тільки спробуй піти за нами!» — так і хотілося брякнути їй, але натомість вона люб'язно видавила:

— Ну що ви?! Не варто турбуватися. Упевнена, за час моєї відсутності ви знайдете собі чимало гідних партнерок.

І поспішила під опіку «братика», який, не кажучи ні слова, повів її геть із зала.

— Молодець, ти вже починаєш освоюватися. Гарний відхідний маневр, — знизивши голос, схвалив лис.

— Це так, але... мені й справді потрібно в дамську кімнату, — збентежено промовила вона.

— О-о-о…

У цьому короткому, але дуже ємному звуці пролунало стільки всього, що Сніжана мимоволі почервоніла. І їй залишалося сподіватися, що в палаці користуються не нічними горщиками, які тримають слуги, а буде можливість усамітнитися. Що вдієш, нагальні потреби ніхто не скасовував, будь ти хоч людина, хоч дракон, хоч жебрак, хоч тричі принц.

Себ без зайвих вагань провів Сніжану в місцеву дамську кімнату, що являла собою довгасте приміщення з дзеркалами на всю стіну, перед якими крутилися дами, поправляючи хто сукню, хто зачіску. Звідти виходило кілька дверей у менші кімнатки (ніби аналог окремих кабінок), де знаходилися об'ємні фарфорові вази. Ці вази десь раз на десять секунд самоочищалися за допомогою магії, тож проблем у Сніжки, яка поки що не оволоділа власними силами, не виникло. Натомість з’явилися труднощі іншого характеру, коли вона вийшла з кабінки й потрапила у гурток різномастих дівчат, які оглядали її з ніг до голови і перезиралися.

«Так, тільки місцевого серпентарію мені і не вистачало...»

— Значить, ось через кого Рітіна сьогодні не змогла бути на балу… — сказала одна з них. Судячи з вушок, вона належала до роду білих ведмедів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍