Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

- О! Ні, що ви, з вами все гаразд, просто... - вона зам'ялася, а мені так і хотілося стукнути її чимось важчим, щоб не бісила. - Ви вагітні, - і засяяла, немов реклама лампочки на китайському сайті.

- Що, вибачте? - Ні, я, звісно, знаю, звідки діти беруться і що цьому всьому передує, але ж...

- Так-так, ви не помилилися! Таке щастя! Щойно імператор прийде до тями, впевнена, його потішить ця новина! - Ага, зважаючи на те, що чоловік мене і пальцем-то кілька разів лише торкався, не кажучи вже про більш тісний контакт.

- Ні! - Вирвалося в мене, і лікарка здригнулася. - Давайте поки що не повідомлятимемо Його Величності, я хочу зробити сюрприз, - "ощасливити", так би мовити, свого істинного, що він начебто не тато для мого майбутнього малюка...

Дитина. У мене буде ще одна крихітка! І нехай у нас із його батьком більше нічого не вийде, зате в мене залишиться прекрасний спогад на все життя. А Меліріан... Йому або доведеться змиритися, або це буде прекрасним приводом для відмови. А що як одразу відкритися? Ні, адже він може розлютитися. І раптом змусить позбутися малюка. Вже краще я залишу це в таємниці, принаймні в мене поки що був час подумати.

- Добре, це ваше право. Я поки нікому не повідомляла, вирішила, що краще ви дізнаєтеся про це першою, - дуже правильно вона вирішила, тут не посперечаєшся.

- Дякую вам, - стоп! Вона там щось про правителя говорила, а я все повз вуха пропустила. - А що з Його Величністю? - Акуратно перепитала, раптом я не надто емоційна просто.

- Ви не хвилюйтеся, йому вже краще. Скоро імператор прийде до тями. Просто величезне магічне виснаження після нападу, але йому пощастило, нападників злякала служниця, що несла вам сніданок, - то ось як виходить... - Пан Марліан спостерігає за сином, тому догляд за вами доручили мені. Але я все ретельно перевірила, вам не варто хвилюватися, - вже краще б вона не була настільки скрупульозною у своїй роботі.

- Дякую, - повторила, після чого поставила ще одне питання, яке мене цікавило: - А як довго мені тут перебувати? І де Філіп?

- Ваш син зараз із нянею на прогулянці, а щодо приписів - ви можете вирушати до себе, єдине що ще - перед цим з'їжте бодай сніданок, Енні старалася, - тільки зараз я помітила сріблясту тацю, накриту металевим ковпаком.

- Спасибі, - усміхнулася лікарю, із задоволенням накидаючись на смачний ягідний пиріг, запиваючи його компотом.

А варто було мені розібратися з частуванням, як я одразу поспішила у відведену мені в палаці кімнату. Дорогою я кілька разів зупинялася, відловлюючи прислугу, у якої уточнювала свій шлях. А вже біля самих дверей я трохи похитнулася, завалюючись на леді в темному, яка підтримала мене.

- Дякую, - ледь промовила, і поринула в непроглядну темряву.

Кіріан

- Кір! Кіріан, прокинься! - Поруч зі мною клопотав Аверіан, і я ледве поворухнувся, намагаючись збагнути, де ж зараз знаходжуся. - Треба поквапитися, якщо не висмикнути кинджал... - підхопився, старанно утримуючи себе у вертикальному положенні.

Влите в мене товаришем зілля допомагало, але занадто повільно, а час міг іти на секунди. Хто знає скільки я так провалявся, поки другий радник зміг вирвати мене з меж небуття. І я б не проти ще відпочити, але мені необхідно врятувати Ірліана, адже "промінь" може витягнути тільки той, хто його встромив. Стародавні перестрахувалися свого часу, коли боролися з чудовиськом, яке захотіло зайняти місце імператора.

Похитнувшись, я все ж попрямував до тіла завмерлого дракона. Прислухався: дихання хоч і було слабким, але дикий усе ж виявився живим. Чудово. Залишилося тільки піднятися на цю тушу, і справа зроблена.

Ріан, який влив у мене силу-силенну магії, здавався виснаженим, але друг усе ж намагався підтримати мене своєю Силою, аж раптом у кишені почувся приглушений голос Бравоса Дейсбі:

- Пане Веалірійський, у вас там все гаразд? Може потрібна допомога? Хлопців своїх я прибрав, щоб не побачили зайвого, але датчики показують, що ви застигли в безпосередній близькості до об'єкта і тривалий час не переміщуєтесь, - я витягнув зовсім забуту рацію і полегшено промовив своє прохання:

- А драбини розбірної у вас часом не знайдеться? Дуже терміново потрібна, - дивне побажання мало б бути в ситуації, що склалася, але чоловік навіть якщо й здивувався, то виду не подав, відповідаючи мені у все тій же властивій йому спокійній манері:

- За тридцять секунд буде у вас, - і поки я прибирав перемовник назад у кишеню, другий радник тим часом роздивився машину, що мчала до нас праворуч.

Оперативно все ж. А через зазначений час я вже піднімався по військовому пристосуванню вгору, дивуючись тому, як полегшений імпровізований ескалатор наближає мене до мети. "Промінь" висмикнули в найкоротші терміни, і я моментально почепив на свого родича "ланцюги сумніву", що давали змогу повністю блокувати свідомість дикого.

Що ж, залишилося сподіватися, що Ірліан проспить до того часу, коли ми транспортуємо його до палацу. На цей випадок нам і знадобилася та пара магів, яких ми брали з собою в поїздку. Крім уміння користуватися земною зброєю, хлопці ще славилися своїм даром телепортації, саме через ці вміння я і вибрав їх кандидатури для цієї операції.

Ну а поки тривали приготування до повернення на батьківщину, я вирішив провести вільний час із користю. А саме поєднати приємне з корисним. Випивши зілля відновлення, я присів у запропоноване мені військовими крісло і прикрив очі, слухаючи мірні розмови місцевих солдатів.

- Я не заваджу? - Під навіс увійшов Бравос Дейсбі, і його підлеглі миттю випарувалися, пославшись на термінові справи. Все ж у них готують військових не набагато гірше, ніж у нас.

- Ні, це я скоріше окупував ваше місце, - трохи підвівся, але був зупинений одним рухом чоловіка навпроти.

- Відпочивайте, вам зараз це справді необхідно. Я тут трохи подумав... - мій співрозмовник насупився, озираючи навколишній простір. - Якщо я правильно зрозумів, то це не звичайний "дикий", про який нам було повідомлено. Хлопці теж почали про дещо здогадуватися, але, на щастя, у людей пам'ять коротка, та й життя не надто довге... - очі військового різко потемніли, і я миттєво піднявся, накидаючи завісу тиші на невеликий простір навколо нас, поки що це все, на що я був здатний у даній ситуації.