Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

не працював у міністерстві закордонних справ, ні?

— Ні,— відповіла Робін.— Найвищим постом, який він обіймав, була посада міністра торгівлі. Йому довелося піти у відставку через скандал з матір’ю Рафа.

Дерев’яний годинник над коминком показував, що їй час іти. Але Робін не йшла.

— Тобі цей Раф сподобався? — спитав Страйк, заскочивши її зненацька.

— Що?

Робін так злякалася, що аж почервоніла.

— В якому сенсі «сподобався»?

— Просто в мене склалося таке враження,— відповів Страйк.— До знайомства ти його не схвалювала.

— А мені треба гарчати на нього, при тому, що я буцімто хрещениця його батька? — спитала Робін.

— Звісно, ні,— відповів Страйк, але у Робін склалося враження, що він з неї сміється, і її це обурило.

— Мабуть, час мені йти,— сказала вона, схопила зі столу навушники і заховала в сумку.— Я обіцяла Меттові бути вдома на вечерю.

Робін піднялася, попрощалася зі Страйком і пішла з пабу.

Страйк дивився їй у спину і дещо жалкував про своє зауваження щодо тону, яким вона говорила про Рафаеля Чизвелла. Трохи попивши пиво на самоті, він заплатив за їжу і вийшов на тротуар, де закурив і набрав номер міністра культури. Той узяв слухавку на другому сигналі.

— Почекайте,— сказав Чизвелл. Страйк чув гудіння багатьох голосів навколо нього.— Тут багато людей.

Стукіт дверей, голоси зробилися тихішими.

— Я на вечері,— провадив Чизвелл.— Є щось для мене?

— Боюся, новини недобрі,— заговорив Страйк, ідучи геть від пабу вздовж Квін-Енн-стріт, де потиньковані білі будинки ніби світилися в сутінках.— Моя напарниця сьогодні встановила підслуховий пристрій у кабінеті містера Вінна. Ми маємо запис його розмови з Джиммі Найтом. Помічник Вінна — Аамір, так? — намагається роздобути копії фотографій, про які ви мені казали. В міністерстві закордонних справ.

Мовчання після його слів було таке довге, аж Страйк подумав, що їх роз’єднали.

— Пане міні...

— Я тут! — загарчав Чизвелл.— Той шмаркач Маллік, га? Паскудник малий. Малий паскудник. Уже з однієї роботи вигнали — хай тепер спробує тільки. Хай спробує! Думає собі, що я не... Я дещо знаю про Ааміра Малліка,— додав він.— О так.

Дещо здивований Страйк чекав на пояснення, але пояснень не було. Чизвелл просто важко дихав у телефон. Притишене тупотіння повідомило Страйкові, що він ходить туди-сюди ковроліном.

— Це все, що ви мені можете повідомити? — нарешті спитав член парламенту.

— Є ще дещо,— відповів Страйк.— Моя напарниця сказала, що ваша дружина бачила чоловіка або чоловіків, які вночі залізли до вашого маєтку.

— А,— мовив Чизвелл,— авжеж.— (Не схоже було, що він непокоїться.) — Моя жінка тримає коней і дуже серйозно ставиться до їхньої безпеки.

— Ви не думаєте, що це може мати зв’язок з...

— Ані найменшого. Ані найменшого! Кінвара іноді... правду кажучи,— мовив Чизвелл,— вона інколи збіса істерична. Завела тих коней, усе боїться, що їх покрадуть. Я не хочу, щоб ви гаяли час, ловлячи тіні в оксфордширських кущах. Мої проблеми в Лондоні. Це все?

Страйк сказав, що все, і після короткого прощання Чизвелл повісив слухавку, а Страйк покульгав до станції «Сент-Джеймс-парк».

За десять хвилин, сидячи в кутку вагона, Страйк склав руки на грудях, витягнув ноги і сліпо втупився у вікно навпроти.

Природа цього розслідування була вкрай незвичайна. Ніколи раніше він не мав справи про шантаж, у якій потерпілий так сильно не бажав би говорити про предмет шантажу,— та з іншого боку, нагадав собі Страйк, він ніколи раніше не мав клієнтом міністра. І так само не щодня у Страйків офіс вдираються психічно хворі молодики й заявляють, що стали свідками дітовбивства. Втім, з часу свого потрапляння в газети Страйк мав удосталь дивного й нездорового: шухляда з «психами» (так він казав, а Робін час до часу протестувала проти такого слова) уже поширилася на половину шафи з документами.

Страйка непокоїв зв’язок між задушеною дитиною і шантажем Чизвелла, хоч на перший погляд зв’язок був очевидний: він полягав у факті спорідненості Джиммі й Біллі. А тепер хтось (на думку Страйка, це з величезною вірогідністю був Джиммі, виходячи з розповіді Робін про дзвінок) вирішив повісити історію Біллі на Чизвелла, хоча предмет шантажу, який привів останнього до Страйка, ніяк не міг бути дітовбивством, бо інакше Ґерайнт Вінн звернувся б до поліції. Ніби язик, що раз у раз торкається виразки, думки Страйка безуспішно верталися до братів Найтів: харизматичного, красномовного, по-розбійницькому привабливого Джиммі, авантюриста й шибайголови, і змарнілого немитого Біллі — понад сумнів, хворого, та ще мордованого спогадами, які можуть виявитися облудними, але не стають від того менш страшними.

«Кажуть, вони обмочуються, вмираючи».

Про кого мова? І Страйк ніби знову почув слова Біллі Найта.

«ЇЇ закопали в рожевій ковдрі в лощовині біля батькового дому. А потім сказали, що то хлопчик...»

І щойно клієнт окремо наголосив на тому, щоб Страйк провадив розслідування в Лондоні й не потикався до Оксфордширу.

Глянувши на назву станції, куди прибув поїзд, Страйк згадав, як ніяковіла Робін, говорячи про Рафаеля Чизвелла. Позіхнути, Страйк дістав мобільний і почав гуглити ім’я наймолодшого з дітей свого клієнта. Знайшлося чимало фото, на яких молодик піднімався сходами суду під час процесу через скоєння ненавмисного вбивства.

Гортаючи численні фото Рафаеля, Страйк відчував чимдалі сильнішу антипатію до цього красеня в темному костюмі. Навіть якщо не зважати на той факт, що син Чизвелла був схожий на італійця модельної зовнішності, а не на британця, від цих фото тихе обурення, замішане на особистих і класових образах, зажевріло у грудях Страйка гарячіше. Рафаель належав до того самого типажу, що й Яго Росс, чоловік, за якого вийшла Шарлотта, розійшовшись зі Страйком: обоє були представники вищого класу в коштовному одязі та з дорогою освітою, а до їхніх грішків ставилися поблажливо, адже такі можуть оплатити послуги найкращих адвокатів і схожі на синів тих суддів, що вирішують їхню долю.

Поїзд зрушив з місця, з’єднання обірвалося, і Страйк поклав телефон у кишеню, схрестив руки на грудях і знову втупився в темне вікно, намагаючись відігнати незручну думку, яка тицялася в нього, мов голодний собака, аж поки стало неможливо її ігнорувати.

Тепер Страйк розумів, що навіть не уявляв, щоб Робін зацікавилася кимсь, окрім Метью,— за винятком хіба що тієї миті, коли він сам пригортав її на тих сходах, коли на якусь мить...

Розсердившись на самого себе, Страйк відкинув недоречну думку і знову скерував свій розум на дивний