Читати книгу - "Улеслива омана, Мирослава Білич"

Розділ 29

До будинку Гордій потрапив із легкістю. Сумочка Соні опинилася у його руках ще по дорозі до лікарні. З неї він і вийняв ключі. На емоціях одразу взявся нишпорити у просторій шафі на коридорі, потім у шухлядах залу. Не знайшовши потрібної сумки вибіг сходами на другий поверх. Звернувши вправо наткнувся на спальню кімнату і велику гардеробну. Тільки серед купи жіночих речей почав трохи отямлюватися. Він щойно нахабно зайшов до будинку, у якому Соня могла жити з іншим чоловіком. З моменту її втечі пройшло більше ніж вісім місяців, а це багато часу. Але як пояснити те, що її смартфон вперто мовчить вже майже половину дня? Та й жодного натяку на чоловічий слід у будинку не виявилось. Дитячих речей, до речі, теж. Продовжити пошуки Гордій вирішив у лівій стороні будинку. По черзі відкривав двері за дверима доки не наткнувся на дитячу. Поволі зайшов всередину оглядаючи кімнату зроблену із любові і ніжності. Зупинився біля стіни, на якій висіли фото, що вмить відкрили очі на правду. Із фотографії на нього дивився він сам, з того вечора, коли Уляна його сфотографувала. Коли пообіцяла знімати лише найцінніші миті у житті. Наступне фото на якому вони удвох, а потім… знімки зростання живота. Він сьогодні став батьком. У нього народилася донька. З очей самовільно потекли сльози. Сьогоднішній день став найщасливішим у житті Гордія. Однак, щастя оповите димкою болю, страху, розчарування. Що буде коли Соня отямиться? Як їм далі жити після всього? На ці надважливі питання буде дуже складно знайти відповіді.

Чоловік побачив, вочевидь, ту саму сумку, про яку говорила медсестра біля дитячого ліжечка.  Поспіхом пройшов, нахилився щоб перевірити вміст, всередині виявились речі для новонародженого. Коли піднімався із сумкою у руках знову застиг на місці. На маленькій подушці, що лежала у ліжечку написані слова, котрі вмить зігріли розбите серце. «Тут спить чарівна дівчинка на ім’я – Улянка». Чому Соня вирішила саме так назвати донечку? Невже вона дійсно його покохала?

Дорогою до лікарні Гордій помітив на своєму телефоні кілька пропущених викликів від батьків. Втік нічого не пояснивши і пропав на цілий день. Розповісти правду поки не міг, але він точно розповість коли Соня опритомніє. Досить таємниць та мовчання, батьки заслуговують відкриття. Та поки, лише коротке повідомлення.

«Вибачте, що втік без пояснення. Важливій для мене людині знадобилася термінова допомога. Як тільки все владнаю обов’язково розповім. Не хвилюйтеся і чекайте новин.»

Доїхавши під будівлю лікарні чоловік наткнувся на кількох працівників поліції. Гордій одразу здогадався, що вони тут через поранення Соні. Давати свідчення він зовсім не мав часу, та це вимушена необхідність. Кому як не йому це дуже добре розуміти. Правду, яку він знає їм не дізнатися ніколи, але це добре, що вони стережуть лікарню. Якщо Мельник дізнається про невдачу, він може повторити почату справу. Поки Гордій не має можливості зав’язати йому руки, це зроблять поліцейські. Та за першої нагоди, він назавжди покінчить із нелюдом. Цього разу мотивація дуже вагома, адже захищатиме власну дочку і її матір.

Гордій сам підійшов до правоохоронців і зав’язав з ними розмову. За легендою, котру довелося вигадати, він з  дружиною мав зустрітися у парку, однак у неї вистрілили невідомі. Поліцейські теж поки не мали жодної зачіпки. Вони і не матимуть, бо мова йде про професійних вбивць, а такі слідів за собою не лишають. Якби Гордій прибіг до Соні хоч на кілька секунд пізніше, то вистріл виявився б точним. Хвала небесам він встиг, і стрілок промахнувся. Поговоривши кілька хвилин чоловік пішов до рідних, його люб’язно проводили, поки-що. Попереду свідчення Соні, саме вони стануть ключовими. Та до цього моменту треба подолати багато труднощів.

Весь вечір, та й довгу безсонну ніч, Гордій провів разом із донечкою. Крихітка вередувала і зовсім не могла спати. Відчуває вона біду у яку потрапила мама. Стан Соні стабільний, її пообіцяли привести до тями сьогоднішнього вечора. Лікар повідомив стомленому батькові хорошу звістку з самого ранку. Він і його відпустив трохи відпочити додому. Залишати Улянку з медсестрами не хотілося, та він мусив бо вже не тримався на ногах. Виснажила його донечка. Спочатку цілий вечір зі страхом вчився тримати її на руках, годувати, перевдягати. А потім цілу ніч вимушено відшліфовував нові навики. Хай під наглядом спеціалістів, та Гордій почувався героєм. Щасливим як ніколи раніше. Добу тому він не мав жодної надії на майбутнє, не знав як далі жити. А зараз, народилася його дитина і перевернула все життя. Неочікувано, швидко, раптово, однак дуже вчасно.

Іншого виходу, окрім як повернутися до будинку Соні Гордій не знайшов. Заховався у дитячій. Саме ця кімната приносить тимчасовий спокій і надію на краще майбутнє. Щоб не померти від безсоння варто негайно засинати, та це неможливо поки минуле дихає небезпекою у спину. Гордій взяв у руки свій смартфон і набрав потрібний номер, почулись довгі гудки.

-Так, слухаю!

-Це Гордій.

-Не думав колись тебе знову почути. Сталося щось важливе якщо ти телефонуєш мені, так?

-Сталося те, що ви не стримали даної обіцянки. Ваш син продовжує жорстоко нищити мою сім’ю. Вчора, за його наказом вистрілили у мою вагітну жінку...

-Що ти таке кажеш? Це неможливо! За що Кирилові вбивати твою жінку?

-Вона рідна сестра вбитого Дмитра. Тільки тепер це немає ніякого значення, адже Соня мати моєї новонародженої дочки. Замість того, щоб голубити дитину біля серця, вона бореться за життя у реанімації. Ще одна дівчина, котру вирішив згубити ваш син.

-Якщо я сам прийшов до тебе щоб дати слово, навіть не сумнівайся, що його буде стримано. Це вже точно востаннє Кирило з’явився на твоєму шляху.

Почувши бажане Гордій мовчки завершив виклик. Дякувати співрозмовникові він не збирався, бо не бачив у цьому сенсу. Якщо вже обіцяв, то хай виконує. Із Кирилом треба боротися ницим і жорстоким шляхом, та Гордій так вчиняти не хотів. Чим він буде кращий за нього, якщо впаде у прірву злодіянь? Якщо є шанс знищити противника мирно, його варто використати. Хоча, шкода Мельника старшого, він теж багато настраждався через сина. Хай карає його на свій розсуд. Головне, щоб вони зникли із життя його близьких.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍