Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
* * *
На вулиці сильно завивав вітер, погода обіцяла до ночі ще більше зіпсуватися. За вікном миготіли страхітливі тіні дерев із парку.
Наступні дні погода була така сама. Хоч і настав грудень сніг так і не випав. І це все було через Тріщину, яка з кожним днем ставала все більшою. На жаль, єдиний, хто міг щось зробити, не робив жодних дій.
Молодий герцог Фероманська сидів на ліжку, читаючи книгу. Для освітлення він використовував магію, оскільки світла від свічки не вистачало.
Для Альбрехта погода повністю збігалася з його настроєм. Спати не хотілося, бо його останнім часом мучили кошмари. Але хлопця не дуже хвилював його поганий настрій. Якщо все пішло шкереберть, то нехай далі йде так.
Поклавши книгу на столик поруч, Альбрехт байдуже подивився на двері. Колись він міг вгадати, що вони зараз відчиняться і увійде Рада. Вона посміхалася йому, сміялася. Але все це було не те. Усе це було фальшиве.
Але скільки не дивись, двері не відчиняться і не увійде Рада. Вона покинула замок п'ять днів тому, і зараз перебувала у Віджио, куди її послав Мерлін.
Альбрехт завжди просив, щоб вони їхали кудись разом. Але останнім часом разом вони бували все рідше. Хлопець важко зітхнув, опустиши очі на руки, складені на ковдрі.
Несподіваний грюкіт дверей змусив його здригнутися. На мить йому здалося, що прийшла Рада. Але, коли він підняв очі, то розчаровано стиснув губи. Це був усього лише Мерлін.
- Я не заваджу? – чоловік обвів кімнату поглядом.
- Ні! - Альбрехт махнув рукою на стілець, пропонуючи сісти.
Мерлін узяв стілець та підсів ближче до ліжка.
- Ти цілими днями сидиш у покоях! Що сталося? Може, ти поділишся зі мною?
- Усе нормально, Мерліне! Правда! Просто настрою немає! - зітхнув Альбрехт.
- Я помітив, що настрою в тебе немає після балу! До цього ти хоча б усміхався!
- Так погода жахлива! Чому радіти? - насупився Альбрехт.
- Мені здається, що погода тут ні до чого! Може тобі нудно в замку?
- Нудно. - пробубнів Альбрехт.
- Тобі одружитися потрібно, Альбрехте! - раптом сказав Мерлін.
- Одружитися? - очі хлопця спалахнули. – На кому?!
- Наречену знайти не проблема! Будь-яка дівчина герцогства буде рада вийти за тебе!
Альбрехт почув у його словах одне лише слово «рада» і знову його захлеснула хвиля емоцій. Як же йому радіти, якщо сама радість асоціюється в нього з ім’ям цієї дівчини?!
- Будь-яка мені не потрібна!
- Я знайду тобі найкращу! Ось побачиш, скоро все налагодиться!
- Так, невже?! – скептично подивився на нього Альбрехт. – І де ти збираєшся її шукати?
- А я вже знайшов! Післязавтра до нас на вечерю приїде король Фредерік із дочкою принцесою Беллою! Думаю, вона тобі сподобається!
- А чому відразу з принцесою?
- А з ким же ще? Наречена крон-герцога повинна мати високий титул!
- Так, звісно... - знову пробубнів собі під ніс Альбрехт.
- Якщо вона тобі не сподобається, ніхто тебе не змушуватиме з нею одружуватися! Про це ми поговоримо завтра! - сказав Мерлін, і встав зі стільця. - Сподіваюся, ти добре подумаєш!
Коли Мерлін вийшов, Альбрехт все-таки встав із ліжка, але лише для того, щоб зачинити двері. Слова брата його поки що не дуже хвилювали. Йому в цей момент було все одно. І навряд чи вечеря внесе якусь різноманітність.
Альбрехт уже змирився, що дива не станеться.
* * *
Час спливав до болю довго. Кожна година здавалася вічністю.
Але потихеньку все почало налагоджуватися, небо стало розвиднюватися, і навіть виглянуло сонце. Альбрехт чекав наступного ранку з нетерпінням. Може дійсно принцеса Белла йому сподобається, і він не буде більше сумувати за Радою?! Альбрехт у це свято вірив. А поки що він намагався не піддаватися зневірі.
Велику кількість часу молодий герцог проводив за читанням. Це, звісно, не те, що він любив, але поки що й це підходило. Хлопець чекав з хвилини на хвилину Мерліна, він обіцяв прийти, розповісти щось важливе.
Альбрехт ще не здогадувався, який сюрприз на нього чекав. Через те, що Мерлін затримувався, хлопець сам вирішив сходити до нього. Тим паче пройти було не далеко, на цьому ж поверсі.
Постукавши в дерев'яні двері, Альбрехт зазирнув у кімнату.
- Вибач, не завадив?
- Ні, ні! Я саме збирався до тебе йти! Проходь, сідай!
- Є якісь новини від короля Фредеріка?
- Він повечеряє з нами завтра! Принцеса дуже хоче з тобою познайомитися!
- Я з радістю з ними поспілкуюся! - сказав Альбрехт, присівши на край крісла. - Але скажи, вони ж не через мене сюди приїжджають?
- Не зовсім! У нас із королем справи! - Мерлін встав зі свого крісла і приніс товсту книгу. - Альбрехте! Завтра дуже важливий день, і я хочу, щоб ти сподобався королю та принцесі! Я тебе раніше не змушував жити за всіма правилами замку, але зараз цього вимагає ситуація!
- Що мені потрібно робити?
- У цій книзі написані правила палацового етикету! Тобі корисно буде прочитати їх!
- Так багато! - охнув Альбрехт, побачивши товсту книгу.
- Це мала частина! Тільки те, що тобі потрібно найближчим часом!
- Тільки не кажи, що мені потрібно її прочитати до завтра?! - Альбрехт від обурення мало не завив. - Мерліне! Це ж не чесно! Ти міг би хоча б за тиждень мені її дати! А краще за місяць!
- Прочитаєш усе, що встигнеш! Це для саморозвитку! А все, що тобі буде потрібно завтра, я розповім! - Мерлін усміхнувся, погладивши рукою бороду. - Я, коли вісім років тому прийшов у цей замок, був уже знайомий із правилами! Я на них майже виріс! У дитинстві був посильним, потім допомагав лікарю! Я знаю, як це вийти з низів! І тільки близько сорока став кимось значним! До цього мені доводилося когось слухатися! Тобі ж тільки дев'ятнадцять! І мені б не хотілося тебе замикати в замкових стінах! Завтра ти повинен звертатися до мене тільки на Ви, адже я Великий герцог і старший за тебе!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.