Читати книгу - "Атарінья"

- те, що я почув від сина є неймовірним…

Тобто – задум його є неймовірним. Однак мене більше хвилює одне – а чи варто?

Дійсно – я винен перед ним… і перед Ельросом… Через мене…

- Мій батьку і князю, - озвався Ельронд, - ви нічим переді мною не завинили. Те, що

сталося – судьба.

- Дозвольте ствердити, - раптом мовив Фіндарато, - що варто. І задля тих, хто в Мандосі

– і задля Людей.

- Задля Людей? – спитав Еаренділь заскочено, - однак про них не було мови…

- Кожен думає про своє, - вимовив Ельронд. – вельможний Фінрод виповідав мені свою

думку…

- І виповім ще раз, - сказав Фіндарато твердо, - з оповідей поверненців я зрозумів, що

Війна Кільця закінчилася поразкою. Видима небезпека зникла, але Ельфи йдуть геть, і

Людство зостається, полишене саме на себе. Ні для кого не є таємницею, що Людей

першим віднайшов Моргот - від того і почалися біди і їхні, і наші. Ми пішли, бо нам

несила жити у світі, де згущуються підлість, жадоба і захланність. Гондор, про який

оповідав мені Ельронд, можливо ще довго буде світлим і величним князівством… А

потім на нього очікує доля Нуменору… Сподіваюся, що не з такими наслідками. Але

ж нас, Ельдар, було створено як наставників для Людства. Це ми мали пробудити їх

звуками арфи, це ми мусили навчати їх добру і чести, це ми мали навчити їх не

боятися смерти видимої, бо дух не вмирає – як дух Ельфа, так і дух Людини. Я думав

над цим ще там, в Ендоре, я вивчав Людей, вів бесіди з їхніми мудрецями. Але

найбільше часу для роздумів у мене було в Мандосі – я думав над цим, щоб хоч на

мить не згадувати, як ngauro терзав перед моїми очима друзів, милих моєму серцю. І я

дійшов до висновку – Люди є безсмертними, як ми, тільки тіла їхні, більш

матеріальні, вони зношуються, і Людина має скніти старістю, або померти – і

визволитись. От тільки відроджуватися вони мали інакше: дух померлого Адана мав

відродитись в його нащадках. І у відродженого мала зберігатися пам’ять про минуле

життя, нехай в уривках, нехай в снах – пам’ять, запорука безсмертя. Більше того –

якщо Адан міг піднятися духом на такий щабель, щоб злитись з ельфійською дівою і

тілом і духом, то не еllet мусила приймати смертну долю: щасливий Адан мав увійти в

коло безсмертних…

Нерданель побачила, як зблід Ельронд. Моторошно зблід.

- Вельможний Фінроде, - вимовив він, - невже подібне було б можливим?

- Було б можливим, - відповів Фінарато, - якби Людей пробудили ми, а не Моргот.

Артаніс, Анте, згадайте Аданів Белеріанду, яких ми виховували століттями. І

порівняйте їх з вастаками, котрі прийшли до Белеріанду перед Останньою Битвою, до

якої я не дожив. Я не бачив цих смертних, однак Ант мені про них багато чого

оповів… Якщо наші соратники-Адани й піддавались злу по власній волі, то я про таке

не чув…

65

- Було, - озвався Ант, - однак дозволю собі сказати, що жоден Адан доброго роду не був

зрадником і кривоприсяжцем. Звісно, опісля Дагор Браголлах, на шляхах Гітлуму

було неспокійно, але розбійничали в основному ізгої і ріжні покидьки.

- А Турін і його ватага? – спитала Артаніс, - о, вибач, Анте, ти не можеш цього знати.

- О, тільки не говоріть мені, що син воєводи Гуріна подався розбійничати, - мовив Ант

з непідробним жахом.

- Я чув про це, - озвався Ельронд стиха, - від одного нарготрондця, якому вдалося

вижити. Окрім того, я розмовляв з певним доріатцем, котрий знав Белега Куталіона, вихователя Туріна. Вдвох з Туріном їм вдалося перетворити банду на партизанський

загін…

- Це була таки розбійнича зграя, - хмикнула Артаніс, - але бідолашний Белег спромігся

привести до ладу і їх, і самого Туріна. При чому його трохи не вбили, а вже про те, що

сталося потім – не хочу і згадувати. Не мала чести знати воєводу Гуріна, однак його

синок з юности був напівбожевільним… Це ж треба – не впізнати свого визволителя і

вдарити його мечем… Гвіндор, котрий був при тому присутнім, оповідав згодом, що в

Адана ніби вселилося щось зле, а потім вийшло геть, і злощасне створіння почало

ридати над мертвим Белегом.

- Я про це і говорив, - мовив Фіндарато, - все це сталося вже опісля мого… моєї

загибелі, однак я розпитував поверненців – і зробив висновок. Моргот прокляв весь

рід Гуріна – але що таке прокляття? Це викид чародійської сили, який робить

спроможною дію… скажімо, чогось всередині певної особи. Якихось рис її натури, через які вона волею чи неволею чинить зле, або не може досягти мети. Отже – вона

була, ота Морготова печатка, однак за кільканадцять поколінь її дія послабилась

настільки, що Чорному