Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

кількістю людей для того, щоб там виникали й розвивалися епідемічні хвороби, притаманні густонаселеним територіям. Натомість висока смертність традиційних новоґвінейців зумовлювалася вбивствами, хронічними міжплемінними війнами, нещасними випадками та проблемами із добуванням їжі.

Кмітливі люди мають кращі шанси, ніж менш кмітливі, врятуватися від причин високої смертності в традиційних новоґвінейських суспільствах. А притаманна традиційним європейським суспільствам смертність від епідемічних захворювань майже не має нічого спільного із кмітливістю, а натомість залежить тільки від генетичної опірності, зумовленої особливостями хімічного складу тіла. Наприклад, люди із першою або третьою групою крові мають кращий імунітет від віспи, ніж люди із другою. З цього погляду природний добір, який стимулює гени кмітливості, мав би, напевне, бути безжальнішим у Новій Гвінеї, ніж у густонаселеніших суспільствах зі складною політичною організацією, де значно більше значення має природний добір за хімічним складом організму.

Крім генетичної є ще одна причина, чому новоґвінейці можуть виявитися більш тямущими, ніж жителі Заходу. Сучасні європейські й американські діти значну частину свого часу проводять, пасивно розважаючись за допомогою телевізора, радіо та фільмів. У середньостатистичній американській оселі телевізор увімкнутий сім годин на день. На відміну від них традиційні новогвінейські діти майже не мають таких можливостей для пасивних розваг, проводячи мало не весь свій безсонний час за активною діяльністю, зокрема розмовами або іграми із іншими дітьми чи дорослими. Майже всі дослідження розвитку дитини підкреслюють особливу роль стимуляції та активності в період дитинства для розумового розвитку і вказують на непоправне відставання розумового розвитку внаслідок зменшення стимуляції в дитинстві. Цей факт, вочевидь, додає негенетичний компонент до вищого пересічного рівня розумових функцій у новоґвінейців.

Отже, розумові здібності новоґвінейців на генетичному рівні, напевно, вищі, ніж у представників Заходу, і вони, безсумнівно, вищі завдяки уникненню згубних умов розвитку, в яких виростає більшість дітей в індустріалізованих суспільствах. Тому не може бути й мови про яку-небудь інтелектуальну відсталість новоґвінейців, щоб дати відповідь на питання Ялі. Ті самі два чинники — генетика й умови розвитку в дитинстві — скоріше всього відрізнятимуть не тільки новоґвінейців від жителів Заходу, а й будь-яких мис- ливців-збирачів та інших індивідів із технологічно примітивних суспільств від індивідів із технологічно передових суспільств узагалі. Таким чином, звичне расистське припущення перевертається з ніг на голову. Чому ж тоді європейці, попри генетичні та (в новочасний період) незаперечні розвиткові невигоди, здобули значно більше карго? Чому новоґвінейці лишилися технологічно примітивними, попри те, що наділені, на мою думку, вищою кмітливістю?

Генетичне пояснення — не єдина можлива відповідь на питання Ялі. Інша відповідь, популярна серед мешканців Північної Європи, виходить із припущення про гіпотетичні спонукальні ефекти холодного клімату їхньої батьківщини та гальмівні ефекти теплого, вологого, тропічного клімату для людської творчості та енергійності. Диференційований за порами року клімат високих широт, мовляв, пропонує різноманітніші виклики, ніж одноманітний упродовж року тропічний клімат. Можливо, холодний клімат вимагає від людини технологічної винахідливості як умови виживання, оскільки вона має збудувати тепле житло та виготовити теплий одяг, тоді як у тропічному кліматі можна вижити із простішим житлом та без одягу. Або ж цю тезу можна повернути інакше, дійшовши того самого висновку: довгі зими високих широт залишають людям більше часу, щоб сидіти вдома й що-не- будь винаходити.

Колись популярне, це пояснення не витримує скрупульозного розбору. Далі ми побачимо, що народи Північної Європи не зробили ніякого фундаментального внеску в євразійську цивілізацію до початку останнього тисячоліття; їм просто пощастило опинитися в географічній позиції, сприятливій для запозичення вдосконалень (скажімо, рільництва, колеса, письма й металургії), винайдених у тепліших частинах Євразії. В Новому світі холодні регіони високих широт були ще більшою глушиною. Єдине корінне американське суспільство, що винайшло письмо, виникло в Мексиці на південь від тропіку Рака, а найстаріші відомі гончарні вироби Нового світу знайдено неподалік екватора в Південній Америці. Найбільш передовим суспільством Нового світу в мистецтві, астрономії та інших галузях вважається класичне суспільство майя, котре існувало на території тропічних Юкатану і Гватемали в І тисячолітті н.е.

Третій варіант відповіді на питання Ялі робить акцент на гаданій ролі низовинних річкових долин у сухих кліматичних зонах, де високопродуктивне рільництво залежало від великомасштабних зрошувальних систем, котрі, своєю чергою, потребували централізованої бюрократії. На таке пояснення наштовхнув той неспростовний факт, що найдавніші відомі імперії та системи писемності виникли в долинах Тигру та Євфрату, що протікають у Родючому півмісяці, та долині Нілу в Єгипті. Схоже, що в інших регіонах світу системи керування водними ресурсами також супроводжувалися централізованою політичною організацією, зокрема в долині їнду, що в Південній Азії, в долинах Хуанхе та Янцзи в Китаї, на майянських низовинах Мезоаме- рики та в прибережних пустелях Перу.

Однак у ході ретельних археологічних досліджень з’ясувалося, що складні зрошувальні системи не супроводжували виникнення централізованих бюрократій, а йшли слідом за ними зі значним запізненням. Це означає, що політична централізація виникала з якихось інших причин, а потім уможливлювала зведення складних зрошувальних систем. Жоден із кардинальних процесів, які передували політичній централізації в цих самих частинах світу, не був пов’язаний із долинами річок або складними зрошувальними системами. У Родючому півмісяці, до прикладу, виробництво харчу та сільське життя зародилися на височинах і в горах, а не в низовинних долинах річок. Долина Нілу лишалася культурною глушиною десь цілих 3 тис. років після того, як виробництво харчу почало процвітати на височинах Родючого півмісяця. Зрошувальне рільництво та складні суспільства врешті-решт постали в річкових долинах південно-західної частини Сполучених Штатів, але лише після того, як багато із вдосконалень, на які спиралися ці суспільства, були перенесені із Мексики. А в річкових долинах південного сходу Австралії жили тільки племінні суспільства, які не знали рільництва.

Прибічники ще одного пояснення звертаються до переліку безпосередніх чинників, які дали європейцям змогу винищити або завоювати інші народи, виокремлюючи, зокрема, європейську вогнепальну зброю, інфекційні захворювання, стальні знаряддя та фабричні товари. Таке пояснення стало на правильний шлях, позаяк ці чинники явно були безпосередньо причетні до європейських завоювань. Однак ця гіпотеза неповна, адже вона пропонує лише найближче пояснення (першу стадію), вказуючи на безпосередні причини. Вона лише запрошує до пошуку першопричин: чому вогнепальна зброя, найзгубніші мікроби та сталь опинилися саме в європейців, а не в африканців або корінних американців?

Попри певний поступ у з’ясуванні першопричин завоювання європейцями Нового світу, Африка лишається великою загадкою. Африка — це континент, на якому пралюдина розвивалася впродовж найдовшого часу, де, напевно, виникли анатомічно сучасні люди і де місцеві хвороби, на кшталт малярії та жовтої пропасниці, вбили чимало європейських дослідників. Якщо така велика стартова перевага