Читати книгу - "Скандинавська міфологія"

доля. Одні норни дарують людям гарне життя, а інші — важке, коротке чи покручене.

Там, біля джерела Урд, вони плетуть людську долю.

Мімірова голова та Одінове око

В Йотунхеймі, на батьківщині велетнів, є колодязь Міміра. Глибокі підземні води цього колодязя живлять світове дерево Іґґдрасілль. Мімір, мудрець і хранитель пам’яті, знає чимало. Його колодязь дає мудрість, і коли світ тільки починав розвиватись, Мімір щодня занурював у колодязь ріг, відомий як Ґ’яллархорн, і пив із нього воду.

Якось давним-давно, на зорі світів, Одін накинув свого довгого плаща, одягнув капелюха і під виглядом мандрівника вирушив у Країну велетнів, ризикуючи життям, щоб дістатися до Міміра, який був його дядьком, і здобути мудрість.

— Один ковток води із твого колодязя, дядьку Міміре, — мовив Одін, коли прибув до тієї країни. — Це єдине, про що я прошу.

Мімір заперечно похитав головою. З колодязя не пив ніхто, окрім самого Міміра. Він не сказав ані слова: як відомо, горя не знають ті, хто мовчить.[2]

— Але ж я твій племінник, — нагадав Одін. — Моя мати Бестла була твоєю сестрою.

— Цього замало, — відказав Мімір.

— Лише один ковток. Вода із твого колодязя дасть мені мудрість, Міміре. Назви свою ціну.

— Твоє око — ось моя ціна, — сказав Мімір. — Твоє око в моєму джерелі.

Одін не став питати, чи жартує велетень. Подорож Країною велетнів до колодязя Міміра була довгою і небезпечною. Він ризикував життям, щоб сюди дістатись, а тому заради омріяної мудрості був готовий і на значно більші жертви.

Обличчя Одіна виражало готовність.

— Дай мені ножа, — тільки й мовив він.

Зробивши те, що треба, Одін обережно поклав око до джерела. Воно дивилося на нього крізь воду. Потім Одін занурив Ґ’яллархорн до Мімірового джерела і приклав ріг до губ. Вода була холодною. Він випив все до останньої краплини й відчув, як у ньому розлилася мудрість. До того ж він став бачити далі й чіткіше одним оком, ніж коли-небудь бачив двома.

З того часу в Одіна з’явилися нові імена: його називали і Блінд, себто «Сліпий», і Хоар — «Одноокий» і навіть Балєйґ — «Палке Око».

Око Одіна, сліпе і водночас всевидяче, досі залишається в колодязі Міміра — його зберігають води, що живлять світове дерево.

Минали роки. Наприкінці війни між асами та ванами, коли вони обмінювалися воїнами та командирами, Одін відправив Міміра до ванів як радника аса Хьоніра, який мав стати новим головою ванів.

Хьонір був високим, привабливим і взагалі мав королівський вигляд. Коли Мімір був поряд із ним, Хьонір також говорив як король і приймав мудрі рішення. Але коли Міміра не було, Хьонір без кінця вагався, і невдовзі ванам це набридло. Вони вирішили помститися, але не Хьоніру, а Міміру: вани відтяли йому голову і відправили її Одіну.

Одін не розгубився. Він натер голову Міміра особливими травами, щоб вона не зігнила, і зачаклував її замовляннями та заклинаннями, аби його знання не були втрачені. Згодом Мімір розплющив очі й заговорив до Одіна. Його порада, як завжди, була слушною. Прислухавшись до неї, Одін відніс голову Міміра до джерела під світовим деревом і поклав її там, поряд зі своїм оком, у водах, яким відомо про майбутнє і минуле.

Він віддав ріг Ґ’яллархорн Хеймдаллю, охоронцю богів. Звук Ґ’яллархорна здатний розбудити богів, де б вони не були і як би міцно не спали.

Однак Хеймдалль просурмить у Ґ’яллархорн лише раз, коли настане кінець всього сущого — Раґнарьок.

Скарби богів

I

Дружиною Тора була красуня Сіф — богиня з асів. Тор кохав її за чудову вроду, за блакитні очі та світлу шкіру, червоні губи та усмішку, а ще він обожнював її довге-предовге волосся, що мало колір ячменю наприкінці літа.

Якось Тор прокинувся і поглянув на сплячу Сіф. Він почухав бороду, а тоді поплескав дружину по плечу могутньою долонею.

— Що з тобою трапилось? — запитав Тор.

Сіф розплющила очі кольору літнього неба.

— Про що це ти? — запитала вона, а тоді покрутила головою і на її обличчі з’явився подив. Її пальці потягнулися до голої рожевої шкіри на голові, торкнулися її і почали обмацувати. Сіф із жахом поглянула на Тора.

— Моє волосся, — тільки й мовила вона.

Тор кивнув.

— Воно зникло, — сказав він. — Він залишив тебе лисою.

— Він? — запитала Сіф.

Тор почав одягати свій пояс сили Мегінгйорд, що подвоював його надзвичайну міць.

— Локі, — пояснив він. — Це зробив Локі.

— Чому ти так кажеш? — запитала Сіф, безупинно обмацуючи свою лису голову, так наче трепетний дотик пальців міг повернути волосся.

— Бо коли трапляється якась халепа, — відповів Тор, — я завжди спершу думаю на Локі. Це економить купу часу.

Двері Локі були зачинені, тож Тор рушив напролом, розваливши їх на друзки. Він підняв Локі за шкірку й промовив лише:

— Чому?

— Що — «чому»? — Локі дивився невинними очима.

— Волосся Сіф. Золоте волосся моєї дружини. Воно було таким прекрасним. Чому ти його зрізав?

Сотня виразів, один за одним, промайнули обличчям Локі: лукавість і хитрість, вдоволеність і розгубленість. Тор щосили струсонув Локі. Той опустив очі й спробував усім своїм виглядом показати, що йому соромно:

— Хотів пожартувати. Я був п’яний.

Тор насупив брови.

— Волосся Сіф було її гордістю. Люди подумають, що їй побрили голову як покарання. Що вона зробила щось, чого не мала робити, з кимось, з ким не мала цього робити.

— Ну, так. Маєш рацію, — відказав Локі. — Певно, саме так вони й подумають. А оскільки я витягнув її волосся прямо з коренями, то вона, на жаль, ходитиме лисою до кінця життя…

— Ні, не ходитиме. Тор поглянув на Локі, якого тепер тримав на рівні своєї голови, і його обличчя стало грізним як грім.

— Боюсь, що таки ходитиме. Але ж є усілякі капелюшки і хустки…

— Вона не ходитиме все життя лисою, — сказав Тор. — Бо якщо ти, Локі, син Лаувейї, зараз же не повернеш їй волосся, то я переламаю кожну кістку в твоєму тілі. Кожну-кожнісіньку. А якщо її волосся не ростиме як слід, я повернуся і повторю цю процедуру ще раз. І ще раз. Якщо я робитиму це щодня, то дуже скоро навчуся добре ламати кістки, — продовжив він, трохи веселіший, ніж дотепер.

— Ні! — вигукнув Локі. — Я не можу повернути їй волосся. Це так не працює.

— Сьогодні, — розмірковував уголос Тор, — мені знадобиться, мабуть, година, щоб переламати всі кістки