Читати книгу - "П'ятеро поросят"

class="p1">— Тоді логічно вважати, що його вбив хтось інший з цих п’ятьох.

— Я гадаю, що хтось із них міг би це зробити, — мовив Депліч уже байдуже. — Але я не бачу, навіщо б вони це робили, будь-хто з них. У них не було для цього жодної причини! Так, я впевнений, ніхто з них не міг убити. Треба викинути з голови цю думку!

Еркюль Пуаро тільки усміхнувся, злегка похитав головою.

ПРОКУРОР

— Диявольськи винна! — лаконічно мовив пан Фогг.

Еркюль Пуаро задумливо поглянув на худу, з чітко вираженим контуром постать прокурора.

Квентін Фогг — «адвокат корони» — дуже відрізнявся од Монтегю Депліча. Останній володів силою магнетизму, був особою егоїстичною і схильною до полеміки. Депліч створював ефект завдяки швидким і драматичним змінам поведінки. Великодушний, ввічливий, чарівний, він міг за мить стати зовсім іншою людиною: якась хижа усмішка відкривала його зуби, готові, здавалося, вас розірвати. Квентін Фогг, навпаки, був худий і блідий. А головне — в нього не вистачало того, що називається особистістю. Його запитання були спокійні, не виявляли ніяких почуттів, наполегливі, тверді. Якщо Депліча можна. порівняти зі шпагою, то Фогг чимось нагадував буравчик. Він ніколи не досягав блискучої слави, але був відомий як найкращий представник законності, тому, як правило, майже завжди вигравав свої процеси.

Еркюль Пуаро глянув на нього задумливо:

— Отже, таке ваше враження?

Фогг ствердно кивнув.

— Бачили б ви її на лаві підсудних! Старий Хемфрі Рудольф, який вів слідство, розчехвостив її як тільки міг.

Він замовк на мить і несподівано додав:

— Власне кажучи, знаєте, насолода була надто легка.

— Не знаю, — сказав Еркюль Пуаро, — не зрозумів вас…

Фогг звів чітко окреслені брови. Його випещена рука погладжувала верхню безусу губу.

— Як би краще висловитись?.. Не стріляй в птаха, який сидить. Це суто англійська приповідка. Вона краще виражає мою думку. Зараз ви мене розумієте?

— Це справді, як ви сказали, англійська приповідка. І я, здається, зрозумів вас. Як у карних справах, так і на стадіонах Ітона чи мисливських угіддях країни англійцю подобається, щоб жертва зі свого боку також мала шанс на рятунок. Це спортивна точка зору.

— Цілком правильно. В даному випадку звинувачена не мала жодного такого шансу. Хемфрі Рудольф робив із нею що хотів. Спочатку допит вчинив Депліч. Вона витримала його смиренно і покірно, як дівчинка на конфірмації. На запитання Депліча вона відповідала ніби заздалегідь вивченими фразами — пасивно, правильно, але абсолютно непереконливо! її навчили, що потрібно говорити, і вона говорила. Депліч не був у цьому винен. Старий лис зіграв свою роль чудово. Але на всілякій сцені має бути два артисти, один-єдиний артист не зможе вести всієї п'єси. А вона, не давала йому потрібних реплік. Це справило страшне враження на присяжних. І тоді піднявся старий Хемфрі. Я вважаю, ви мали нагоду бачити його… Він розмахував своєю мантією, погойдувався на ногах, ніби подавався назад, а потім, Він заманював її в безліч капканів, і щоразу вона в них потрапляла. Він змушував Керолайн згоджуватися з абсурдністю її заяв, примусив суперечити самій собі, заглиблюватися далі й далі в брехню. І на закінчення подав своє звичайне блюдо: надто переконливо й рішуче сказав їй: «Я вважаю, пані Крейль, що ваша оповідь про цикуту, яку ви нібито вкрали для власного самогубства, є цілковита вигадка. Ви взяли її з метою дати вашому чоловікові, що хотів вас кинути і зійтися з іншою жінкою, і ви справді обдумано дали її». Керолайн Крейль глянула на нього — вона була така чарівна, ніжна, тонка! — і сказала: «Ой, ні, ні, я цього не робила!» Це був найневдаліший і найнепереконливіший захист із усіх, які мені доводилося чути. Я побачив, як Депліч нервово завертівся на стільці. Він збагнув, що в цей час все вже було програно.

Фогг трохи помовчав і. вів далі:

— І все-таки я тут нічого не второпаю. Можливо, якимось чином це було найрозумніше, що вона могла сказати! Це було лицарство — те дивне, тісно зв'язане у нас з мисливським спортом. Лицарство, що дає підстави багатьом іноземцям вважати нас великими лицемірами! Присяжні зрозуміли, що це створіння не має ні найменшого шансу на порятунок. Вона навіть не була спроможна захищати себе. Стало очевидно, що будь-який її аргумент розгромив би той старий пеньок Хемфрі. Всі відчули, що вона загинула. Але це було, коли хочете, найкращим, що вона могла зробити. Перерва, коли присяжні пішли радитись, тривала більше півгодини. Їхнє звинувачення звучало так: винна, з рекомендацією застосувати пом'якшувальні обставини. І, розумієте, справді, контраст між нею і дівчиною, замішаною в процесі, був на користь Керолайн. До тої присяжні поставились антипатично з самого початку. Вона, одначе, з тим не рахувалася і ні на хвилину не втрачала спокою. Вельми вродлива, з міцно посадженою на плечах головою, сучасна, вона для присутніх на процесі жінок була одіозною фігурою — типом жінки, що руйнує сімейне вогнище. Будь-яка сім'я завжди перебуватиме в небезпеці, якщо поблизу будуть такі дівки, з яких так і бризкає еротика і які з презирством ставляться до прав жінок-матерів. Треба визнати, що вона не жаліла себе. Вона була в своєму роді чесна, щиро зізнавшись у тому, що полюбила Еміаса Крейля, як і він її, і що вона ні на мить не вагалася в своєму бажанні переманити його від дитини і дружини. Я і то захопився її сміливістю. Депліч заповзятливо її допитував, але вона вистояла. Присяжні, однак, не симпатизували тій дівці. Ї судді вона не сподобалась. Суддею був старий Авіс, досить легковажний в молодості, але великий мораліст, коли одягнув мантію. Його звинувачувальна промова проти Керолайн Крейль — це втілення милосердя. Він не міг відкидати фактів, однак зробив досить відчутні натяки на те, що дружина була спровокована. Він пішов цим шляхом.

Еркюль Пуаро запитав:

— Він не підтримав теорії захисту, тобто самогубства?

Фогг покрутив головою.

— Ця теорія, по суті, ніколи не сприймалася «серйозно. Я не хочу сказати, що Депліч максимально не скористався нею. Він був прекрасний. Він створив хвилюючий портрет чоловіка, сповненого, душевності, темпераменту і любовної насолоди, зненацька полоненого пристрастю до молодої гарної дівчини, чоловіка, якого мучить сумління, але неспроможного вистояти. Потім — відчуття гидливості, зневаги до самого себе, муки совісті за власне ставлення до дружини й дитини і, зрештою, несподіваний рішенець покінчити з усім… Єдиний чесний вихід! Прошу вас вірити мені: це був хвилюючий виступ! Слова Депліча викликали у багатьох сльози. Уявіть собі нещасного, що мучиться в боротьбі між