Читати книгу - "Собака Баскервілів"

щодо повідомлення його про отриману ним велику спадщину».

Доктор Мортімер згорнув газету й поклав її до кишені.

— От і все, що повідомлялося про смерть сера Чарльза Баскервіля, містере Холмс.

— Ви ознайомили мене зі справою, яка, безумовно, не позбавлена деякого інтересу, і я вам за це дуже вдячний, — сказав Шерлок Холмс. — Свого часу мені доводилося читати про неї в газетах, але тоді я був такий заклопотаний історією з ватиканськими камеями[4] і так намагався прислужитися Папі, що проґавив кілька цікавих справ у Англії. Виходить, це все, що повідомлялося про смерть сера Чарльза?

— Так.

— Тоді ознайомте мене з тими фактами, які не потрапили до друку. — Він відкинувся на спинку крісла, зімкнув кінчики пальців і набув вигляду суворого й неупередженого судді.

— Мені ще ні з ким не доводилося говорити про це, — почав доктор Мортімер з помітним хвилюванням. — Під час слідства я багато про що змовчав з тієї простої причини, що людині науки не годиться підтримувати чутки, породжені марновірством. І я вважаю, що газетярі мають рацію: обтяжувати й без того похмуру репутацію Баскервіль-Холу — значить приректи його на існування без господаря. Міркуючи так, я вирішив про дещо змовчати, адже зайва відвертість усе одно не принесла б користі, але з вами я можу говорити відверто.

Торф’яні болота — місце доволі безлюдне, тому більш чи менш близькі сусіди намагаються якомога частіше зустрічатися один із одним. Щодо мене, то я проводив досить багато часу в товаристві сера Чарльза Баскервіля. Якщо не зважати на містера Френкленда з Лефтер-Холу та ще натураліста, містера Степлтона, у наших місцях годі шукати освіченої людини. Сер Чарльз любив самотність, але його хвороба зблизила нас, а спільні інтереси лише зміцнили цю близькість. Він привіз надзвичайно цінні наукові матеріали з Південної Африки, і ми з ним провели багато приємних вечорів, обговорюючи порівняльну анатомію бушменів і готтентотів.[5]

Останнім часом я переконувався, що нерви сера Чарльза напружені до краю. Він вірив у цю легенду, яку я вам тільки-но прочитав, і не зважувався виходити на болота вночі, прогулюючись своїми володіннями.

Вам це здасться нісенітницею, містере Холмс, але сер Чарльз був твердо переконаний, що над його родом тяжіє страшне прокляття, і наведені ним приклади з минулого родини Баскервілів були невтішні. Йому не давала спокою невідчепна ідея про якусь примарну істоту, і він раз у раз запитував мене, чи я, бува, не бачив чогось дивного, коли відвідував хворих, чи не чув собачого гавкання. Останнє запитання сер Чарльз ставив мені особливо часто, і його голос при цьому тремтів від хвилювання.

Як зараз пам’ятаю, за три тижні до трагічної події я під’їхав увечері до Баскервіль-Холу. Сер Чарльз стояв біля дверей будинку. Я підійшов до нього, щойно виліз із шарабана, і раптом помітив, що він дивиться кудись через моє плече з виразом неймовірного переляку в очах. Я різко озирнувся і встиг лише мигцем побачити у самісінькому кінці алеї якусь чорну тварину розміром з велике теля. Сер Чарльз був таким схвильованим і нажаханим, що мені довелося піти туди, де промайнула істота, і подивитися, куди вона поділася. Але там уже нікого не було.

Ця подія справила дуже гнітюче враження на мого друга.

Я провів з ним увесь той вечір, і тоді, вирішивши пояснити мені причину своєї тривоги, він попросив мене взяти на зберігання цей рукопис, з яким я вважав за потрібне передусім ознайомити вас. Я згадав про цей незначний випадок лише тому, що він набув певного значення в трагедії, що незабаром відбулася, але тоді все це здалося мені справжнісінькою нісенітницею, яка ніяк не варта хвилювань мого друга.

Сер Чарльз, за моєю порадою, збирався до Лондона. Серце в нього було хворе, а страх, що не давав йому ані хвилини спокою, позначався на стані його здоров’я, хоча причини цього страху були, на мій погляд, надуманими. Я сподівався, що кілька місяців міського життя трохи освіжать сера Чарльза і він повернеться додому новою людиною.

Такої думки був і містер Степлтон, який постійно піклувався про здоров’я нашого спільного друга. І от останньої хвилини сталося це страшне нещастя.

Дворецький Беррімор, який знайшов уночі тіло сера Чарльза, негайно послав до мене конюха Перкінса. Я засидівся допізна за роботою, тому дістався до Баскервіль-Холу швидко, якнайбільше через годину. Всі факти, які згадувалися на слідстві, були перевірені та зіставлені мною. Я пройшов слідами сера Чарльза всю тисову алею, оглянув те саме місце біля хвіртки, де він, очевидно, зупинявся, звернув увагу на змінений характер його слідів, переконався, що крім них на м’якому гравії помітно лише Берріморові сліди, і, нарешті, ретельно обстежив тіло, до якого ніхто не торкався, поки я не приїхав.

Сер Чарльз лежав долілиць, розкинувши руки, вчепившись пальцями у землю, і корчі так спотворили його обличчя, що я не одразу міг упізнати труп.

Фізичних ушкоджень на ньому не виявилося. Але Беррімор дав неточні свідчення на слідстві. За його словами, на землі біля тіла не було нічиїх слідів. Він просто не помітив їх, а я помітив. На невеликій відстані від сера Чарльза виднілися зовсім свіжі й чіткі…

— Сліди?

— Сліди.

— Чоловічі чи жіночі?

Доктор Мортімер якось дивно подивився на нас і відповів майже пошепки:

— Містере Холмс, це були відбитки лап величезного собаки!

Розділ III

Завдання

Зізнаюся, що по цих словах у мене пробіг мороз по шкірі.

Судячи з того, як тремтів голос у доктора, його самого глибоко схвилювала та розповідь. Холмс усім тілом посунувся вперед, і в його очах спалахнули сухі, колючі іскорки — беззаперечна ознака зацікавлення.

— Ви самі їх бачили?

— Достеменно, як бачу вас.

— І нічого про це не сказали!

— А навіщо?

— Невже, крім вас, їх ніхто не бачив?

— Вони були приблизно за тридцять кроків від тіла. Імовірно, на них просто не звернули уваги. Я б і сам нічого не помітив, якби не згадав про легенду.

— На болотах, мабуть, багато вівчарок?

— Так, звичайно. Але це була не вівчарка.

— Кажете, сліди дуже великі?

— Величезні!

— Але від тіла сера Чарльза вони були далеко?

— Так.

— Яка тоді була погода?

— Вогка, холодна.

— Але дощу не було?

— Ні.

— А яка ця алея?

— З боків висока зелена огорожа з густо порослими старими тисами. Посередині — стежка завширшки футів із вісім.

— А між чагарником і доріжкою є що-небудь?

— Так, обабіч неї іде смужка дерну завширшки близько шести футів.