Читати книгу - "Назар Стодоля"

ж я не дочка ваша?

(Заливается слезами.)

Назар

Камiнь! Залiзо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову… ти жди мене. (Гале.) Бiдна, бiдна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бiдненька, серденько моє, пташечко моя безприютна!

(Целует ее.) А я ще бiднiший тебе: у мене й ката нема, нiкому i зарiзати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.

(Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует: Хома силится вирвать ее. Назар отталкивает его и снова целует Галю.)

Назар

(к сватам)

Розкажiть полковнику, що бачили i що чули. Скажiть, що його молода при ваших очах цiлувалась зо мною. (Галя обнимает его й целует.) Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Целуеу ее.) Я знаю, що менi робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподiвайся.

(Галя падает без чувств. Назар, закрьiв лицо руками, удаляется. Гнат й козаки за ним. Хома и свати подбегают к Гале.)

Акт второй

Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.

Хозяйка

Господи, господи! Як подумаєш, коли ще ми дiвували, зачуєш де-небудь вечорницi, так аж тини трiщать; а тепер… От скоро i третi пiвнi заспiвають, а вечорницi ще й не зачинались. Нехай воно хоч i свято, звiсно — колядують, а все-таки час би. Нi, що не кажи, а свiт перемiнився. Хоть би i запорожцi… Ну, якi вони запорожцi? Тьфу на їх хисгь, та й годi! Чи такi були попереду? Як налетять було з своєї Сiчi, так що твої орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землi не допустить, так i носить… Ой-ой-ой! Куди то все дiвалось?..

(Покачавши грустно головой, поет.)

Зоря з мiсяцем над долиною

Пострiчалася;

Дожидалася до бiлої зорi,

Не дiждалася;

Я додому прийшла, гiрко плакала,

Не молилася, —

Нерозумная, неутiшная,

Положилася,

Ой не спала ж я, все верзлась менi

Нiчка темная

I вишневий сад, очi карiї,

Брови чорнiї.

На зорi-зорi я проч'нулася

I сказала так:

За Дунай-рiку чорнобривий твiй

На гнiдiм конi

Полетiв орлом!.. Я все плакала,

Все смiялася.

I додому козаки, з-за Дунай-рiки,

Заверталися.

Не вернувся мiй… молодi лiта

За що трачу я?

Зоря з мiсяцем пострiчалася —

I заплачу я.

Точнiсiнько моя доля! Неначе сю пiсню про мене зложили. Де мої молодi лiта I слiду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справдi нiхто не йде? А вже менi ся навiжена Стеха! Пiшла за дiвками та десь i застряла з козаками. I звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловiк… Не взяв би вiн собi в ключницi не молоду, а розумну, вiрну, дотепну до всякого дiла та стареньку! А то… як та дзига, так i снує. Як то вiн дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковницi лiзе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замiсть ясного мiсяця? Ох, ох! старi, старi! Сидiть би вам тiлько на печi та жувать калачi; так нi, давай їм жiнку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, вiн протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що… теє… хтось iде!.. Зараз, зараз! Насилу!

(Отворяет дверь.) (Входят Назар й Игнат.)

Хозяйка

Свят, свят, свят! Вiдкiля се, якою дорогою, яким вiтром, яким шляхом занесло вас у мою хату?

Гнат

Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, i не пристало твоїй пицi. Чого ж ти так насупилась?

Хозяйка

Сiдайте, будьте ласкавi, сiдайте!

Гнат

Ну, годi ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогоднi вечорницi?

Хозяйка

Хiба ж нашi вечорницi для вас? Ви так тiлько прийшли — посмiяться.

Гнат

Так таки i посмiємося, коли буде весело.

Хозяйка

(глядя на Назара)

Буде весело, та не всiм.

Гнат

Ну, се вже опiсля побачимо. А поки — ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга i повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщiй!

Хозяйка

Зараз. (Отходя.) Бiдненький Назар!

(Достает с полки флягу с вином й закуску й ставит на стол.) (Назар печально смотрит на Игната.)

Гнат

(к хозяйке)

Тепер же знаєш що? Вiзьми мiтлу та мети, виясни хорошенько мiсяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.

Хозяйка

Що се, бог з вами! Хiба я вiдьма?

Гнат

Я так, навмання сказав. Заткни пальцi в уха. Чи второпала?

Хозяйка

А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я пiду по Стеху.

(Надевает свиту й уходит.)

Гнат

(посмотрев ей вслед)

Пiшла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пiзнаєш?

Назар

Тепер би й рiдного батька не пiзнав.

Гнат

Розумнi люди усе так роблять: i в хоромах, як у хатi мужик. (Наливает рюмку й подносит) Не хочеш? Як хочеш! А я совiтував би чарочку-другу Адамових слiзок, як казав було отець економ. Не забув Братський монастир?

Назар

Нi, скажи лучче, нащо ти мене повiв сюди?

Гнат

На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а з бабою. За козацьку волю i розум!

(Выпивает)

Назар

Щасливий ти чоловiк!

Гнат

Ти щасливiший мене.

На зар

О, якби ти посидiв у моїй шкурi! Ходiм, Гнате, менi тут душно.

Гнат

Стривай, ще рано. Подивимся, як люди добрi веселяться, та посовiтуємся, куди йти.

Назар

Менi одно, куди не поведеш.

Гнат

Ти вп'ять баба. Чи пристали ж козаку такi речi?

Назар

Гiрко менi, Гнате! Ти смiєшся, а в мене печiнки верне. Хiба ж моє горе смiшить тебе?

Гнат

Смiшить.

Назар

А я думав-ти добрий чоловiк.

Гнат

А я думав — ти козак, а ти, бачу, баба Ну, скажи менi, чого ти дурiєш? Де твiй розум? Чи стоїть же жiнка, хоч би вона була дочка нiмецького цезаря, чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловiчий розум?

Назар

Стоїть.

Гнат

Брехня! Ти знаєш, в яку цiну поставив цар Соломон золотий плуг? Вiн каже, що при нуждi шматок хлiба дорожче золота. А я скажу: чарка горiлки козаку милiша усiх жiнок на свiтi.

Назар

Ти мене, Гнате, морочиш, а менi тепер треба щирого друга.

Гнат

Добре. Я вiн i єсть, бо кажу правду. А коли хочеш, то й брехать почну для тебе. Все,