Читати книгу - "Зоряний лицар"

щось зробити, перешкодити їм.

Тривога в його голосі раптом змусила Марику відчути себе так, начебто з неї викачали повітря. Звичайно, у таборі будь-який циган заступився б за неї, але то були свої.

— Вони не можуть нічого зробити. Мене захищають духи, — сказала вона й додала: — Сьогодні вони послали на мою дорогу тебе.

Розділ 3
Кровний зв’язок

Слова Марики, мов спалах, освітили Глібові шлях, ніби він блукав у темряві, а зараз раптом прозрів і виразно побачив: ось він шлях до дзеркала! Доля не випадково зіштовхнула його з циганкою.

Чиясь воля послала їх назустріч одне одному. Маленька дикунка наївно вірила в те, що її охороняють «духи», але Гліб був упевнений, що за їхньою зустріччю стоять сили, які колись намагалися втрутитися в його долю, і в їх владі знаходиться дзеркало. Посилаючи циганку, вони подавали Глібові знак. З усіх людських племен і народів цигани найбільше пов’язані з таїнствами магії, недаремно серед них завжди є й ворожки, і чаклуни. Марика відкриє завісу, що приховує чародійний світ, і вкаже шлях до дзеркала.

— Ти вмієш ворожити? — ніби ненароком запитав Гліб.

— Хочеш знати, що на тебе чекає? — лукаво посміхнулася дівчинка. — Позолоти ручку, поворожу.

— Я не маю з собою грошей.

Марика дзвінко розсміялася:

— Ой, ти який дурний! Зовсім жартів не розумієш? Я тобі й так усе скажу.

Копіюючи старих циганок, вона професійним жестом бувалої ворожки взяла його руку й схилилася над долонею, вивчаючи лінії.

— Бачу недруга у твоєму домі, зовсім поруч, під одним дахом. Він удає, що з твоєї родини, але насправді він тобі не рідня. Він тобі дуже нашкодити хотів…

Раптом вона затялася й різко відштовхнула від себе його руку.

— Що ти побачила? — схвильовано запитав Гліб, але дівчинка похитала головою.

— Я не можу тобі ворожити.

— Чому?

— Духи не дозволяють. На тобі чаклунство.

— Дідько з ними, з духами! Скажи, що ти бачила?! — Гліб схопив її за плечі, ніби міг витрусити з неї відповідь.

Марика вирвалася й перелякано відсахнулася, ніби дотик до нього міг опоганити її.

— Чому так говориш?! Духи не пробачать! — злякано вигукнула вона.

Помітивши переляк у її очах, Гліб схаменувся. Мабуть, він був занадто грубий. Не можна зачіпати її віри. Так він нічого не зможе досягти, а зараз він більше, ніж раніше, переконався, що Марику послали йому згори не випадково. Треба заспокоїти її, а то вона втече, і ниточка надії перерветься.

— Не гнівайся. Прошу тебе, скажи, що ти прочитала по моїй руці? — якомога спокійніше сказав він.

Маленька ворожка затято мовчала, наче води набрала в рот. Гліб намагався зібрати докупи думки і знайти нові докази, щоб умовити її розкрити таємницю. Деякий час вони сиділи мовчки. Потім він заговорив:

— Знаєш, скільки мені років? Чотирнадцять. Я перестав рости, коли мені виповнилося десять. У світі магії є дзеркало, у якому ув’язнений мій двійник. Ми не брати, але чаклунство міцно зв’язує нас. Поки він у полоні в дзеркала, я не можу вирости. Я повинен звільнити свого магічного близнюка, інакше назавжди залишуся таким, як зараз. Але для цього мені треба знайти шлях до дзеркала. Допоможи мені.

Останні слова він промовив зовсім тихо. Мариці вони видалися шелестінням вітру, дзюрчанням струмка, благанням осіннього листя, що падає на землю. Серце дівчинки стислося. Напевно, вона могла б зробити те, про що він просить, але духи не пробачать їй. Марика, не вагаючись, усе зробила б заради нього, але ніхто не може йти проти волі духів.

Дівчинка несміливо ледве-ледве торкнула Гліба за рукав.

— Я буду просити за тебе духів.

Гліб відчував, що дівчинка знає більше, ніж каже, але з якоїсь упертості не хоче зрозуміти його і допомогти.

— Спасибі й за це, — вимушено посміхнувся він і додав: — А втім, хто я тобі, щоб заради мене старатися. Що тобі до того, що я залишуся карликом?

Марику боляче вразили його слова. Він не циган і не зрозуміє, що просить її про таке, що понад її сили.

— Чому так кажеш? Серце моє з тобою.

Дівчинка палко приклала долоню до серця, потім поцілувала її та, схопивши руку Гліба, притулила до своєї, наче передаючи йому поцілунок. Гліб вивільнив руку, даючи зрозуміти, що не має потреби в її визнанні.

— Чому знову не віриш? Я не можу допомогти тобі, клянуся! Тільки Варга може.

— Варга? Хто це? — поцікавився Гліб.

Марика затялася. Вона не була впевнена, що зробила правильно,