Читати книгу - "Ній. Пробудження демона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Густі осінні сутінки огорнули навколишній краєвид, додаючи таємничості і розчиняючи в темно-сірих кольорах усе навколо. Пітьма поволі наступала, небо почорніло, останні промені сонця згасли. Дощ, нарешті, закінчився і хмари зникли. Із-за обрію вийшов повний місяць, блідим сяйвом освітлюючи чорний ліс і гори. Леся озиралась навколо, страх підступно схопив її у свої обійми і, схоже не збирався, відпускати. Їй ввижалися вогненні очі зі сну. Та згодом, Леся зітхнула з полегшенням, неподалік вона побачила вогник невеличкого багаття і впізнала людину, що сиділа біля нього. Це був недавній гість. Вона повільно підійшла до вогнища і зупинилась в кількох кроках.
— Я вибачаюсь, можна мені посидіти біля вас?
Старий обернувся, в його чорних очах Леся побачила відблиск багаття.
— Можна! Добрий вечір, дівчино, не знаю, як тебе звати.
— Леся, я, Леся.
— От і добре, а я, Орест.
— А як по батькові?
— Ти можеш називати мене просто Орест. Та що сталось, посварилась з друзями?
— Вони мені не друзі!
Леся розплакалась, як мала дитина. Їй стало чомусь дуже шкода себе і прикро, що подорож, на яку вона покладала такі надії, так закінчилась.
— Ну, не треба. Все минеться, ти забудеш, і не згадаєш. Хочеш вина?
Леся кивнула, Орест дістав пляшку і налив дівчині в саморобний глиняний келишок.
— Спробуй.
Вино було просто чудовим на смак, трохи терпким, але дуже смачним. Леся відчула полегшення, образи і турботи відійшли на другий план. Вона подякувала за вино і компанію, але зрозуміла, що не знає, що їй робити далі. Йти назад дуже не хотілося, а лишатись уночі на дворі, було страшно. Орест проникливо подивився на дівчину.
— Що ти хотіла тут знайти, для чого приїхали ти, і твої друзі?
— Я хотіла нових вражень, а ще думала, що зможу подружитись з ними.
— Не вийшло.
— Ні, я для них чужа.
— Що будеш робити?
— Не знаю, треба дочекатись ранку, і повернутись додому.
— Але ти ще нічого тут не бачила.
— Якось другим разом.
Старий кілька секунд дивився на Лесю, очі його запалали дивним вогнем. Він завмер, наче щось обмірковуючи, а потім підхопився і почав збирати речі.
— А знаєш що, я покажу тобі щось цікаве. Хочеш?
Леся зніяковіла. Вона мала надію просидіти біля вогнища усю ніч, але йти уночі кудись, їй не дуже сподобалось. Та сперечатися з Орестом було невічливо, тому Леся тихо сказала:
— Якщо ваша ласка, я не проти.
— Тоді вперед.
Старий підвівся, загасив вогнище і пішов до будинку, Леся пішла за ним.
— Ми що, повертаємось?
— Ні, стежка починається за будинком, не відставай.
Вони обійшли будинок, у вікнах ще горіло світло, і чутно було голоси. Лесі було прикро, що її так ніхто і не шукав. Виходить нікому вона не потрібна. Відчай і почуття самотності здавили горло, сльози навернулись на очі. Не плакать, все одно ніхто не бачить її сліз.
Орест швидко йшов по стежині, і Леся прискорила крок. Скоро вони заглибились у ліс. Було темно, моторошно і страшно. Дерева обступили стежку з усіх боків, і тільки небо світліло угорі. Гілки хапали її за руки, не пускаючи йти далі. Леся знову згадала свій страшний сон. Погані передчуття тяжким каменем лягли на серце і воно прискорило биття. Леся вмикнула ліхтарик на телефоні, освітлюючи собі шлях серед дерев і кущів. Вона боялась зійти зі стежки. Орест, не дивлячись на пітьму, упевнено йшов далі. Йшли довго, стежка забирала все вище і вище. Гори ставали крутішими, кам’яні скелі нависали, наче хотіли поховати під собою тих, хто порушив їх спокій. Лесі було дуже страшно у темному нічному лісі. З кожним кроком їй здавалось, що щось шелестіло і тріщало, вона чула дивні голоси, якесь шепотіння. Ввижалися змії і палаючі очі у хащах. Всі її давні страхи взялися за руки і разом прийшли до неї у цьому страшному місці, а попереду всіх, йшов її головний страх. Страх, від якого вона з жахом прокидалась вночі. Страх, від якого Леся кричала і іноді боялась лягати спати. Вона лякалась, що не прокинеться, адже сон, це був наче тінь її найбільшого страху. Тінь від того, що лякало її найбільше. Це був великий і непоборний страх смерті. У снах вона бачила чорну глибоку могилу, бездонну яму, до якої вона падала безкінечно довго. Її засипали чорною землею, і ця земля все сильніше стискала Лесю з усіх боків і паралізувала тіло. Чомусь у цьому лісі, в пітьмі, Леся згадала цей страх, страх перед неминучим. Вона великим зусиллям відігнала страшне видіння від себе, і пішла далі.
Декілька разів довелось переходити через невеличкі гірські річки. Леся картала себе за те, що відважилась на цю подорож. Тепер її накривав наступний з її страхів. Страх ставав все більшим, і немов лещатами стискав серце дівчини. Вона боялась загубитись у лісі. Якщо Орест кине її, десь зникне, то вона не переживе цього. Залишитись одною, уночі, в невідомому місці, для Лесі було жахливо. Їй стало дуже моторошно від однієї думки, і вона пішла майже впритул до свого провідника. Орест мовчав всю дорогу, а вона боялась заговорити першою.
Згодом вони підійшли до чорної гори, яка нависла над ними, закриваючи небо, і, нарешті, Орест зупинився.
— Зараз ми зайдемо всередину. Йди
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ній. Пробудження демона», після закриття браузера.