Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона відчула раптовий напад страху й самотності, але він швидко минув, після чого вона стала більш зібраною, розслабленою й забажала піти в туалет.
Згідно з її годинником був початок третьої, а згідно з усім іншим це була ніч. Вона, напевно, могла покликати санітарку й дати світові знати про своє повернення. У бічній стіні кімнати було вікно, крізь яке вона бачила темний коридор, де стояли носилки на коліщатках і високий чорний балон з киснем, а більше не було нічого. Там, за вікном, було дуже тихо.
Оглядаючи свою маленьку палату, вона побачила білу фанерну шафу, два стільця зі сталевих трубок і вінілу та білу фанерну тумбочку біля ліжка, на якій стояла маленька миска, в якій лежав банан. По інший бік ліжка стояла її крапельниця. На стіні з того боку ліжка була металева пластина з двома ручками налаштування, а з них висіли старі навушники. А навколо металевої трубки бильця огортався провід, на кінці якого була кнопка; намацавши її, Кейт вирішила не натискати.
З нею все гаразд. Вона сама дасть собі ради.
Повільно, відчуваючи слабке запаморочення, вона підвелася на ліктях і опустила ноги з-під ковдри на холодну на дотик підлогу. Вона відразу збагнула, що їй не слід було цього робити, бо кожна частинка ступень її ніг волала про те, яким був на дотик кожний міліметр підлоги, неначе це був якийсь дивний і страшний предмет, з яким вони досі ніколи не стикалися. Не зважаючи на це, Кейт сіла на краю ліжка й змусила ступні ніг змиритися з тим, що підлога — це те, з чим вони мають жити.
Персонал лікарні вдягнув її в щось велике, мішкувате, смугасте. Оглянувши цей одяг уважніше, вона вирішила, що він не мішкуватий, а дійсно є мішком. Великим мішком з блакитно-білої смугастої бавовни. На спині він був розкритий і впускав холодні нічні протяги. Подоби рукавів прикривали її руки до ліктів. Вона поворушила руками під світлом, оглянула на них шкіру, потерла, пощипала — особливо навколо бинтів, що тримали на місці голку крапельниці. Зазвичай її руки були гнучкі, шкіра — пружна й податлива. Але сьогодні вони були схожі на шматки курятини. Якийсь час вона розгладжувала передпліччя руками, а потім рішуче знову підвела очі.
Кейт простягнула руку, схопилася за стійку крапельниці, і завдяки тому, що стійка хиталася трохи менше, ніж вона, змогла спертися на неї й повільно встати. Вона стояла, її висока струнка фігура тремтіла, а через кілька секунд жінка посунула стійку крапельниці трохи вперед, наче ціпок.
До Норвегії вона не дісталася, але принаймні могла стояти.
Стійка крапельниці котилася на чотирьох маленьких незалежних і примхливих коліщатках, які поводилися як четверо верескливих дітлахів у супермаркеті, але попри це Кейт змогла спрямувати крапельницю поперед себе до дверей. Ходіння посилило запаморочення, але також посилило бажання не здаватися. Кейт дійшла до дверей, відчинила їх, штовхнула поперед себе стійку крапельниці й визирнула в коридор.
Ліворуч від неї коридор закінчувався подвійними дверима з круглими вікнами-ілюмінаторами, а за ними, схоже, було більше приміщення — можливо, палата відкритого типу. Праворуч від неї в коридорі були кілька менших дверей, а трохи далі був різкий поворот. Одні з цих дверей, напевно, мають бути туалетом. Інші? Що ж, це вона з'ясує, поки шукатиме туалет.
Перші двоє дверей виявилися стінними шафами. За третіми дверима ніша була трохи більша, у ній стояв стілець, тож напевно вона вважалася кімнатою, бо більшість людей не захочуть сидіти в шафі — навіть санітарки, яким доводиться робити такі речі, які більшість людей робити не хочуть. Також там були пластикові мензурки, багато напівскам'янілого сухого молока для кави, стара кавоварка — всі вони стояли на маленькому столику, нещадно заливаючи примірник «Івнінг Стендард».
Кейт взяла в руку темну вологу газету й спробувала дізнатися з неї що-небудь про кілька минулих днів. Але через те, що її стан був досить хиткий, а стан газети — липкий і розмоклий, жінці вдалося дізнатися лише те, що ніхто впевнено не знав, що сталося. Серйозно поранених начебто не було, але співробітницю однієї з авіакомпаній досі не могли знайти. Цей інцидент тепер був офіційно визнаний «діянням Бога»[1].
— Молодець, Боже — подумала Кейт.
Вона поклала залишки газети на місце й зачинила ті двері.
За наступними дверима вона знайшла ще одну маленьку бічну палату, схожу на ту, в якій прокинулася. Біля ліжка стояв столик, а на ньому була миска з єдиним бананом.
У ліжку хтось лежав. Вона швидко потягнула двері, щоб зачинити, але недостатньо швидко. На жаль, щось дивне встигло привернути її увагу, але хоча вона й відчула дивність, вона не могла зрозуміти, в чому саме та полягала. Кейт стояла біля майже зачинених дверей, дивилася на них і розуміла, що їй не слід знову зазирати, але вона все одно зазирне.
Кейт обережно знову прочинила двері.
У кімнаті було дуже темно й холодно. Ця холоднеча не давала їй багато сподівань щодо стану того, хто лежав у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довге темне передвечір'я душі», після закриття браузера.