Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

тебе сьогодні — ти теж був із друзями, а тепер хочеш трахатися?

Мокк обожнював, коли вона була вульгарною. У збудженні він розірвав кальсони. Софі сперлася на стіну. З-під її нічної сорочки видніли дві вузенькі рожеві ступні. Мокк почав їх пестити й цілувати. Софі розкуйовдила пальцями густе волосся чоловіка й відсунула його голову.

— Хочеш трахатися? — спитала знову.

Мокк заплющив очі й кивнув головою. Софі підтягла ноги до себе й обома ступнями торкнулася грудей чоловіка. Тоді різко випростала їх, зіштовхуючи його з ліжка.

— Із друзями трахайся, — почув він шепіт дружини, падаючи на шорсткий килим.

Бреслау,

понеділок 28 листопада,

друга година ночі

Мокк прочумався за письмовим столом у своєму кабінеті. Його праву долоню вкривали сліди засохлої крові. Лампа освітлювала пляшку рейнського шпетбургундера й напівпорожній келишок. Він придивився до своєї долоні при світлі лампи. До засохлої коричневої плями крові прилипло кілька світлих волосин. Мокк вийшов до кухні, притримуючи роздерті кальсони. Старанно вимив руки в чавунному умивальнику. Потім налив води до емальованої чашки й випив, вслухаючись у шум на подвір’ї, що скидався на металічний скрегіт пружин. Визирнув у вікно. Візник Бомбош насунув коневі на голову мішок з вівсом і гладив його по шиї. Будка хиталася на ресорах на всі боки. Розмарі заробляла на нове пальтечко.

Мокк розплющив очі й хвильку прислухався до настирливих криків молочників, які лунали раз по раз. Вранішній холод проймав його увіпхнуте у фотель тіло. Він насилу розкрив рота й провів пересохлим язиком по шорсткому, як терка, піднебінні. Найменший порух у фотелі завдавав болю, й Мокк вирішив підвестися. Він закутався в халат і зачалапав босими ногами по викладеній плиткою підлозі передпокою. Пес Арґос виявляв бурхливу вранішню радість, якої господар анітрохи не поділяв. У ванній Мокк запхнув щіточку в коробку із зубним порошком «Фенікс» і заходився очищати ротову порожнину. У результаті до кисло-алкогольного присмаку в роті додався ще й терпкий цементний. Мокк розлючено виплюнув до умивальника сіре місиво й пінкою «Пері» намилив великого помазка з борсучої шерсті. Бритва була предметом, яким сьогодні Моккові можна було користуватися хіба що під чиїмось суворим наглядом. Відчувши різкий біль, він зрозумів, що порізався. Тоненька цівочка крові була дуже світлою, світлішою від крові, що текла вчора уночі з носа Софі. Мокк уважно вдивлявся у власне відображення.

— Чому я сміливо можу дивитися тобі в очі? — він витер обличчя й побризкався одеколоном від Вельцеля. — Тому, що вчора нічого не сталося. Зрештою, я нічого не пам’ятаю.

Служниця Марта Гочолль поралася на кухні, її чоловік, камердинер Адальберт, стояв, прямий як струна, тримаючи в одній руці півтора десятка краваток, а в другій — вішак із костюмом і білою сорочкою. Мокк квапливо одягся й зав’язав навколо шиї бордову краватку. Марта увіпхала її грубий вузол між тугі крильця комірця. Мокк насилу натяг на свої опухлі ноги щойно вичищені Адальбертом черевики, накинув на плечі світле пальто з верблюжої шерсті, насунув капелюха й вийшов із квартири. У коридорі до нього почав лащитися великий шпіц. Мокк погладив собаку. Його господар, адвокат Пачковський, зневажливо поглянув на свого сусіда, від якого, як і щодня, тхнуло мішаниною одеколону й алкоголю.

— Вчора уночі у вас був жахливий галас. Моя дружина не могла заснути до ранку, — процідив Пачковський.

— Я дресирував собаку, — пробелькотів Мокк.

— А мені здалося, що власну дружину, — монокль Пачковського зблиснув у жовтому світлі лампочки. — Ви гадаєте, що вам все дозволено? Той ваш собака репетував людським голосом.

— Деякі тварини розмовляють людським голосом за місяць до святвечора, — Моккові захотілося зіпхнути сусіда зі сходів.

— Невже? — брови Пачковського здивовано вигнулися.

— Я саме й розмовляв з однією із них.

Адвокат стояв, як закам’янілий, і якусь мить вдивлявся в налиті кров’ю білки Моккових очей. Потім поволі зійшов сходами, спромігшись на чергове зневажливе «невже?».

Мокк повернувся до квартири. Упевнившись, що двері спальні замкнено ізсередини, він увіпхався до кухні. Адальберт і Марта сиділи біля столу, страшенно перелякані.

— Ви не поснідали, пане раднику. Я приготувала яєшню з лисичками. — Марта усміхнулася, продемонструвавши відсутність кількох зубів.

— Їжте на здоров’я, — Мокк щиро заусміхався у відповідь. — Я лише хотів побажати вам доброго дня. Щоб він був так само добрий, як і вчорашня ніч, ви ж добре спали, правда?

— Так, пане раднику, — Адальбертові ще й зараз здавалося, що він чує пронизливий вереск Софі й тупе дряпання собачих кігтів у зачинені двері спальні.

Зціпивши зуби й зіщуливши очі, Мокк вийшов геть.

Бреслау,