Читати книгу - "Степовий найда"

знову наставала тиша, і в тій тиші йому вчувався скрип фургона, глухе тупання волів, людські голоси.

Кларенс напружував слух, як недавно напружував зір але нічого розібрати не міг. Шуміло в голові. Його охопило якесь дивне заціпеніння. Раз чи двічі від втоми його голова схилялася на груди.

Раптом він здригнувся. Між ним і обрієм виринула якась постать. Вона рухалася на відстані не більше двадцяти ярдів від нього, і її обриси чітко вимальовувалися на фоні ще світлого неба, від чого відстань до постаті здавалася ще меншою. Це був чоловік розпатланий і надзвичайно химерний, такий образ може намалювати хіба що дитяча уява. Чоловік сидів верхи на поні, що важко дихав і був до смішного малий в порівнянні з вершником. Тоненькі ноги тварини від раптової зупинки глибоко зарилися в пісок. Обоє вони наче відбилися від мандрівного цирку. На вершнику був високий капелюх без крисів і без дна, прикрашений пучком індичих пер, з плечей звисала стара подерта ковдра, яка ледве прикривала його ноги, розмальовані так, ніби на них були натягнуті брудні жовті штани. В одній руці він тримав рушницю, другу приклав козирком до чола, пильно вдивляючись в якусь точку на сході, десь далеко за тим місцем у високій траві, де заховалися діти. Ось поні швидко від'їхав вправо, верхівець не відривав погляду від таємничої точки на обрії. Тепер Кларенс не сумнівався. Розмальоване, вилицювате худе обличчя, великий орлиний ніс, запалі очі і пряме довге волосся! Це був індієць! Справжній індієць, а не витвір фантазії. У хлопця прокинулося неприємне почуття неприязні, настороженості, ворожнечі, але страху він не відчував. Та через хвилину, коли вершник обернувся і подався на захід, у Кларенса пробіг по тілу мороз. І все ж він не розумів, що це промайнула повз нього сама її величність Смерть.

— Мамо! — почувся голос Сюзі. Можливо, що їй інстинктивно передався раптовий страх Кларенса. Вона прокинулася.

— Тссс!

Хлопець обернувся і глянув туди, куди так пильно вдивлявся індієць. Там щось було! Зі сходу в темряві наближався караван. Кларенс не вірив своїм очам! Караван доганяв їх з тилу і рухався досить швидко: очевидно, кінний! Певно, поспішає на ночівлю! Не думалося й не гадалося Кларенсові, що порятунок прийде саме звідти! Так ось що помітило гостре око індійця. Ось чому він так поспішно зник.

Караван швидко просувався вперед. Він був, видно, добре споряджений: п'ять чи шість великих фургонів і кілька вершників з боків. За півгодини він буде тут! Але Кларенс не хотів будити Сюзі, яка вже встигла знову заснути, її безпека була для нього над усе. Він зняв з себе куртку і вкрив дівчинку, намагаючись зручніше вмостити її в трав'яному гнізді. Хлопець знову глянув у бік каравану, який з незрозумілих причин змінив напрям і рухався тепер не по дорозі, яка мала привести його сюди, а завернув ліворуч. Це значить, міркував Кларенс, що через десять хвилин він порівняється з нами і пройде збоку, приблизно за півтори милі. Збудити Сюзі? Але ж з нею він не зможе пройти й половину цієї відстані. Можна, звичайно, побігти самому і повернутися з допомогою, але він нізащо не залишить Сюзі одну, до того ж вночі. Нізащо! Прокинувшись, вона може на смерть перелякатися або забреде в темряві хтозна-куди… Ні! Значить, караван пройде повз них і зникне остання надія на порятунок.

До горла підступив клубок. Але Кларенс опанував себе, правда, він трохи тремтів на вітрі, та воно й не дивно — ніч була прохолодна.

Караван уже майже порівнявся з ним, і Кларенс схопився, вибіг з високої трави і почав розмахувати бриликом, сподіваючись, що його помітять. Але далеко він не відходив, бо, обернувшись, з тривогою помітив, що трав'янисті зарослі, де лежала Сюзі, зовсім зливаються з рівниною. І він не зрушив з місця. Навіть коли б йому пощастило наздогнати караван і повернутися сюди з людьми, як зміг би він розшукати Сюзі серед цього безкрайнього зеленого моря?

Він дивився, як караван минає їх, як силуети фургонів поступово розпливаються в нічній пітьмі. Він продовжував машинально розмахувати брилем, ніби прощаючись з останньою надією на порятунок. Раптом йому здалося, що обриси трьох вершників, які їхали попереду, змінилися. Це вже були не чорні виразно окреслені квадратики, що виділялися на фоні неба. Постаті стали якимись розпливчастими, почали витягуватись і на фоні світлого неба нагадували знаки оклику. Кларенс продовжував махати брилем, а силуети на фоні неба все витягалися, все росли й вужчали. Він зрозумів: троє вершників прямували до нього.

Кларенс підбіг до Сюзі подивитися, чи вона ще спить. Як хотілося йому врятувати її — особливо тепер, коли порятунок так близько! Сюзі спала. Він знову вибіг на дорогу. Верхівці зупинилися. Що вони там роблять? Чому не під'їжджають ближче?

Раптом ніби вогненна стріла відділилася від одного з них. Над головою Кларенса щось продзижчало, наче пурхнув і зник невидимий птах. Це постріл з рушниці! Вони подають йому, Кларенсові, сигнал, як дорослому! В цю хвилину за рушницю він ладен був віддати життя. Але він міг тільки до нестями розмахувати брилем.

Один а вершників відділився і подався наперед. Він наближався. В темряві він здавався страшним велетнем. Раптом той самий вершник владно підняв руку вгору, подаючи іншим знак, мужнім і заспокійливим голосом він скомандував:

— Стійте! Не стріляйте! Це не індієць, це дитина!

За мить він уже був біля Кларенса — гарний, сильний бородатий вершник — і, нагнувшись з сідла, схилився над ним.

— Гей, хлопче! Що це значить? Що ти тут робиш?

— Я відбився від каравану містера Сілзбі, — відповів хлопець, показуючи рукою на захід.

— Відбився? Давно?

— Години три тому. Я думав, що вони повернуться за нами, — сказав Кларенс, ніби виправдуючись перед цією великою й доброю людиною.