Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

є послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій.

Для процесуальної форми характерні наступні риси:

1) законодавча врегульованість;

2) конституційні гарантії (незалежність суду і підпорядкування його тільки закону; гласність; національна мова судочинства);

3) детальна розробка всієї процедури розгляду справи в суді;

4) універсальність процесуальної форми вирішення справи в суді (у всіх видах судочинства, на всіх стадіях процесу);

5) імперативність процесуальної форми;

6) її правила забезпечені юридичними санкціями.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди. Один з них можна назвати усною формою, тому що всі зроблені дії описуються усно, а потім протоколюються. Вона визначає порядок судової діяльності (дії суду, осіб, що беруть участь у справі, і інших учасників, а також послідовність цих дій), опираючись на правові основи ЦПК. Другий різновид, який є обов’язковим у складі провадження, можна назвати письмовою процесуальною формою. Вона встановлює склад процесуальних документів, винесених судом і запропонованих учасниками, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи або залишаються без руху, або підлягають відміні вищою інстанцією. У діалектичному сполученні різновиди процесуальної форми утворюють єдиний правовий порядок судової юрисдикції по цивільних справах.

Будучи самостійною правовою конструкцією, цивільна процесуальна форма має власні принципи, що дозволяють забезпечити різнобічну характеристику порядку розгляду справи; перегляду й реалізації судових рішень. У даних принципах одержали закріплення соціальні пріоритети цивільного судочинства — надання зацікавленим особам широких процесуальних можливостей для захисту своїх прав і інтересів, справедливість і своєчасність здійснення правосуддя, ефективність розгляду цивільних справ. Можна виділити наступні принципи цивільної процесуальної форми:

1) оптимальність співвідношення прав і обов’язків у процесі. Співвідношення прав і обов’язків у процесуальній діяльності встановлено законом саме в тому обсязі, який необхідний для ефективного здійснення правосуддя по цивільній справі;

2) тотожність. У процесі розгляду цивільної справи й виконання судового рішення припустимі лише дії, які не є тотожними, тобто суд повинен лише один раз доводити заявлені вимоги, судові постанови (рішення, ухвали) тільки один раз повинні перевірятися судами апеляційної інстанції, а акти судової влади — лише один раз реалізовуватися;

3) безперервність процесуальної діяльності. Даний принцип охоплює своїм змістом всі стадії й види процесуальних проваджень, де проводиться судове засідання, а отже, більшу частину цивільного судочинства, визначаючи послідовний його розвиток і маючи принципове значення для формування цілісного враження від матеріалів його розгляду, забезпечуючи в остаточному підсумку своєчасність і дієвість цивільної процесуальної форми;

4) усність і документованість процесуальних актів. Принцип охоплює своїм змістом всі види судових проваджень, обумовлюючи виділення крім усної процесуальної форми як порядку здійснення цивільно-процесуальної діяльності, письмової процесуальної форми, що регулює перелік реквізитів, послідовність їхнього розташування в процесуальних актах;

5) здійснення судового контролю та самоконтролю. Суть принципу полягає в наданні особам, що беруть участь у справі, і різним інстанціям права аналізувати й оцінювати правомірність процесуальної діяльності (як своєї, так і інших учасників), судових постанов, коригуючи виявлені помилки відповідними процесуальними засобами (заява відводу, оскарження рішення й ухвали суду). Взаємодія контролю й самоконтролю в цілому забезпечує правомірність цивільної процесуальної форми.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає у встановленні певного стандарту юрисдикції, що, з одного боку, забезпечує для зацікавлених у результатах справи осіб процесуальні гарантії правомірного вирішення справи, а з іншого боку, створює умови для суду, які дозволяють правильно застосувати норми матеріального й процесуального права, винести законне й обґрунтоване рішення по справі.

Теорія цивільного процесу, як бачимо, оперує такими складними поняттями, як процесуальна діяльність, процесуальні відносини (правовідносини) і процесуальний порядок (форма). Враховуючи вищезазначене, чітко прослідковується тенденція об’єднання цих складових в понятті цивільного процесу. Таким чином, цивільний процес як спосіб реалізації цивільного процесуального права являє собою органічну єдність цих трьох складових. Це взаємодія процесуальної діяльності і процесуальних відносин, упорядкована в процесуальній формі.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Із змінами і доповненнями, внесеними

Законом України від 23 червня 2005 року № 2709-IV, ОВУ, 2005 р, № 29, ст. 1694,

Кодексом адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV, ОВУ, 2005 р., № 32, ст. 1918,

Законами України

від 8 вересня 2005 року № 2875-IV, ОВУ, 2005 р., № 38, ст. 2362, від 15 березня 2006 року № 3538-IV, ОВУ, 2006 р., № 14, ст. 961, від 16 березня 2006 року № 3551-IV, ОВУ, 2006 р., № 14, ст. 963, від 16 березня 2006 року № 3570-IV, ОВУ, 2006 р., № 15, ст. 1070, від 1 грудня 2006 року № 424-V, ОВУ, 2007 р., № 1, ст. 1, від 15 грудня 2006 року № 483-V, ОВУ, 2007 р., № 52, ст. 3476, від 9 січня 2007 року № 543-V, ОВУ, 2007 р., № 8, ст. 274, від 19 квітня 2007 року № 962-V, ОВУ, 2007 р., № 44, ст. 1774, від 21 травня 2009 року № 1397-VI, ОВУ, 2009 р., № 44, ст. 1468, від 25 червня 2009 року № 1568-VI, ОВУ, 2009 р., № 53, ст. 1830, від 17 листопада 2009 року № 1720-VІ, ОВУ, 2009 р., № 97, ст. 3328, від 21 січня 2010 року № 1837-VI, ОВУ, 2010 р., № 9, ст. 425, від 11 лютого 2010 року № 1876-VI, ОВУ, 2010 р., № 19, ст. 822, від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, ОВУ, 2010 р., № 16, ст. 723, від 11 травня 2010 року № 2167-VI, ОВУ, 2010 р., № 42, ст. 1368, від 1 червня 2010 року № 2289-VI, ОВУ, 2010 р., № 49, ст. 1603 (зміни, внесені Законом України від 1 червня 2010 року № 2289-VI, вводяться в дію з 31 липня 2010 року), від 1 липня 2010 року № 2387-VI, від 1 липня 2010 року № 2398-VI, від 7 липня 2010 року № 2453-VI, ОВУ, 2010 р., № 55/1, ст. 1900 (зміни, внесені Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого