Читати книгу - "Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник)"

часом не чув, де вона сховала свої яйця?

— У кінці динної грядки, поблизу самої огорожі, де майже весь день сонячно. Вона це зробила ще кілька тижнів тому.

— А ти не замислювався над тим, щоб повідомити мені про це? Кажеш, скраю, неподалік огорожі?

— О Ріккі-Тіккі, ти ж не збираєшся з’їсти її яйця?

— Ну, не так, щоб зовсім, ні… Дарзі, якщо ти маєш хоча б краплю здорового глузду, то полетиш до конюшні й удаси, що твоє крило зламане, і хай Нагайна женеться за тобою до цього куща. Мені треба пробратися на динну грядку, але як побіжу туди зараз, вона мене помітить.

Особливими розумовими здібностями цей птах не вражав; у маленькій голівці ніколи не затримувалося більше однієї думки за раз. Тож оскільки він знав, що діти Нагайни, як і його власні, виводяться з яєць, йому спочатку здалося, що нищити їх непорядно. Та розсудливій дружині Дарзі було добре відомо: з таких яєць вилуплюються молоді кобри. Тому вона прожогом вилетіла з гнізда, залишивши свого благовірного обігрівати потомство і горланити пісень. Поводження Дарзі певною мірою нагадувало поведінку чоловіків у деяких людських ситуаціях.

Пташка ширнула на землю майже перед Нагайною і завовтузилась у пилюці, розпачливо зойкаючи:

— Ой-ой-ой, моє крило зламане! Хлопчисько з бунгало метнув у мене каменюку і зламав його.

Вона ще відчайдушніше затріпотіла крилами. Нагайна підняла голову і зашипіла:

— А-а, то це ви попередили Ріккі-Тіккі, коли я збиралася вжалити його. Справді, невдале місце ти обрала, щоб шкутильгати.

Змія ковзнула в її бік.

— Бешкетник перебив його каменем! — квилила хитрунка.

— Он воно як! То, може, тебе дещо втішить дізнатися перед смертю, що я йому помщуся. Зранку мій чоловік лежить на купі сміття, але вже до вечора хлопчисько теж лежатиме дуже й дуже непорушно. Куди ж ти утікаєш? Все одно наздожену. Дурненька, поглянь на мене!

Проте саме цього ніхто робити і не збирався, адже дружина Дарзі завжди пам’ятала, що магнетичний погляд змії гіпнотизує пернатих, через що вони, безмежно налякані, не в змозі поворухнутися. Пташка кинулася тікати, жалібно попискуючи, однак не злітала, а Нагайна рухалася дедалі швидше.

Ріккі, почувши шум гонитви на садовій стежці, рвонув до краю динної грядки. Там, у прілій огудині, він знайшов двадцять п’ять вдало замаскованих яєць, завбільшки з яйця бентамки[10], щоправда, вкритих не шкаралупою, а білою оболонкою.

«Ще день, і було б запізно», — у Ріккі-Тіккі всередині похололо, коли він побачив у яйцях дитинчат кобри.

Як відомо, з моменту появи на світ кожна така змійка здатна вбити людину або мангусту. Він мерщій почав надкушувати верхівки яєць, намагаючись ухопити зубами зародок, та час від часу перегрібав бадилля, аби впевнитися, що нічого не пропустив. Невдовзі зосталось усього три яйця, і Ріккі вже був готовий потирати лáпки від задоволення, коли нараз учув стурбований лемент дружини Дарзі:

— Ріккі-Тіккі, я виманила Нагайну до будинку, й вона проникла на веранду. Біда! Швидше сюди! Вона замислює вбивство!

Мангуста хутко прокусив ще два яйця, сторчака скотився з грядки, тримаючи третє в зубах, і кулею помчав до тераси, де зібралася за сніданком сім’я Тедді. Однак Ріккі помітив, що люди нічого не їдять, а сидять непорушно з блідими обличчями. На циновці ж біля хлопчикового стільця згорнулася кільцем Нагайна, готова будь-якої миті вжалити його голу ногу, і, поволі розгойдуючись, співала тріумфальну пісню:

— Сину великого чоловіка, який убив Нага, — сичала вона, — сиди сумирно. Я ще не готова. Зачекай трохи. Сидіть усі троє дуже-дуже сумирно. Якщо ви ворухнетеся, я вжалю, не ворухнетеся — теж ужалю. О нерозумні людці, що позбавили життя мого Нага!

Тут підбіг Ріккі й вигукнув:

— Обернися, Нагайно; обернись і прийми бій!

— Іще встигну, — не відводячи очей від майбутніх жертв, просичала кобра. — Я поквитаюся з тобою пізніше. А поки поглянь на своїх друзів, Ріккі-Тіккі. Вони вклякли і зблідли; вони бояться. Вони не насмілюються ворухнутись, а якщо ти наблизишся хоча б на крок, я вжалю.

— Ліпше ти подивись на свої яйця, — ощирився Ріккі. — Ті, що на динній грядці неподалік огорожі. Навідайся туди й подивися, Нагайно.

Велика змія напівобернулась і узріла яйце на веранді.

— О, віддай мені! — вирвався у неї стогін.

Ріккі-Тіккі прилаштував цінну здобич між передніми лапами, його очі поволі наливалися кров’ю:

— А який викуп за зміїне яйце? За молоду кобру? За молоду королівну-кобру? За останню — найостаннішу з роду? Інших давно пожирають мурахи на динній грядці.

Нагайна повністю обернулася до нього, забувши через те єдине яйце про все на світі; Ріккі побачив, як тато схопив Тедді своєю великою рукою за плече й виволік сина через столик, заставлений чайним сервізом, у безпечне місце, куди змії не дістатися.

— Надурив! Надурив! Надурив! Рікк-чк-чк! — радів Ріккі-Тіккі. — Хлопчик урятований; а минулої ночі в умивальній кімнаті це я-я-я вчепивсь у комір Нага.

Далі мангуста заходився плигати вгору і вниз усіма чотирма лапками разом, притискаючись головою до підлоги:

— Наг марно силувався скинути мене з себе. Він був мертвим іще до того, як великий чоловік розчавив його надвоє. Це зробив я. Рікк-чк-чк! Виходь же, Нагайно! Виходь і бийся зі мною. Тобі недовго бути вдовою.

Нагайна зрозуміла, що втратила нагоду вбити Тедді.

— Віддай мені яйце, Ріккі-Тіккі, — тремтливим голосом сказала вона, приречено опускаючи каптур. — Віддай моє останнє яйце; я покину це місце й ніколи не повернуся.

— Так, ти ніколи не повернешся, бо невдовзі лежатимеш на смітнику поряд із Нагом. Бийся, вдово! Великий чоловік уже пішов по рушницю! Бийся!

Ріккі миготів навколо Нагайни на недосяжній відстані, його маленькі очі здавалися розпеченими жаринами. Підібравшись, змія згорнулася клубком і різко шугонула на нього. А він одскочив угору й назад. Знову і