Читати книгу - "Зміщення спектра"

Він побачив зухвалий смішок у її погляді. Через деякий час вона почала щосили бити його подушкою.

– Ти, вар’яте з бурхливою фантазією! Ах ти меланхолійний дурню! Що за історію собі придумав пан лицар. Vivat poetica! З’явився новий довбаний Рільке зі слізними листами! – кричала вона, несамовито луплячи наосліп.

Він вивертався від її ударів, сміючись уголос. Якоїсь миті, знесилена своїм нападом, вона схилилася над ним і, прикриваючи його голову подушкою, важко процідила крізь зуби:

– Я б дуже хотіла задушити, знаєш? Хіба що… Хіба що, – прошепотіла вона за мить, – у тебе є якась гарна ідея, щоб щедро винагородити мене за це страждання…

Він повільно зсунув подушку з обличчя. Надя стала навколішки біля нього з опущеними вздовж тіла руками. Світло, яке продиралося крізь прямокутник вікна в стелі і яке закривали широкі крила вентилятора, що ліниво обертався, творило на її обличчі, грудях, животі та стегнах рухому спіраль тіні. Її очі то з’являлися, то зникали. Йому здавалося, що вони щоразу блискучіші й збільшуються. Часом зблискували зрошені краплями поту пасма її волосся. Така Надя, що легко обшпарює його.

Він обожнює її волосся. Довге, густе, темно-жовте взимку і з відблиском висушених колосків улітку. Йому подобається, коли вона зачісує його назад, гладко, близько до шкіри над чолом. І потім, коли вона заплітає волосся в потрійну косу. Він також любить дивитися на неї, коли вона розчісує, а потім заплітає волосся. Вона впроваджує його у своєрідний стан блаженства та спокою. Який гарно гіпнотизує. Часом вона перев’язує косу червоним атласним бантом. Найчастіше його улюбленого карміново-червоного кольору[3]. Він любить її волосся смоктати, любить його запах, любить до нього доторкатись, любить занурювати в нього свої пальці та губи. І любить його мити. Він часто схиляється над Надиною головою, коли вона сидить у ванні, найчастіше з якоюсь книжкою в руках. Тоді вона відразу ж відкладає її, виринає з піни, що пахне лавандою, а він, мовчки сидячи на краю ванни, довго й делікатно вмасовує шампунь у її важке від води зліплене волосся, що спадає на спину. Потім повільно й ретельно промиває його душем. Він добре знає, якою повинна бути температура струменя води в душі. Такою, що делікатно обшпарює шкіру на внутрішньому боці передпліччя, але не обшпарює його руку. З певного часу це відбувається майже щоразу, коли якоїсь миті Надя повертає голову, вода струменить по її обличчі, зникає на випуклості її розкритих губ. Тоді він опускає душ, бере її голову обома руками і довго цілує її вуста. Потім щоки, чоло та повіки. Іноді Надя в забутті втягає його до ванни. Ось чому він намагається останнім часом не забувати перед тим, як піти в лазничку до Наді, яка купається, витягнути мобільний телефон і гаманець із кишені штанів. Відколи масажує Надину голову, він уже втратив три телефони…

Її волосся… Його фетиш. Магічний.

Відколи він її знає, вона розпускає волосся лише для нього. Коли вона виходила з лазнички із розпущеним волоссям, він знав, що незабаром станеться. І це завжди відбувалося. Хоча зазвичай це він його «вивільняв». Так вона це назвала однієї ночі. Найчастіше, коли вони кохалися. Її вивільнене волосся як інтимність, яку лише він мав право пережити? Це було і є. Лише він. Єдиний у світі чоловік. Йому це іноді нагадує одну релігію, яку він останнім часом не любить, але що там…

Він також помітив делікатне почервоніння на її декольте та шиї. Незважаючи на літню засмагу. Коли Надя ставала збудженою, не лише сексуально, хоча насамперед тоді, діставала висипку. На думку лікарів, це фізіологічна реакція деяких людей. На занадто раптово підвищений рівень концентрації адреналіну. Реакція нібито досить поширена, і в жінок пересічно відбувається досить часто. Надя її не стільки соромилась, як боялась. Вона вважала, що той, хто запам’ятає цей зв’язок між її висипкою, збудженням або нервозністю, матиме знання, яке зможе використати. Проти неї. Така, на його думку, дурнувата теорія змови цивілізації мая. Річ у тім, що висипка на її шкірі може бути для нього або дуже гарною, або поганою новиною. І часто бувала. Він прекрасно знає, коли дискусії з нею наближаються до межі, за якою вибухне сварка. Достатньо придивлятися до її шиї та декольте.

Однак тепер, дивлячись на почервоніння, яке починалося трохи нижче від підборіддя на її шиї і закінчувалося нерівними плямами на початку опуклості її грудей, він не був зовсім упевнений у тому, що його спровокувало. Чи її нервозність, яку він розпалив своєю історійкою про матір? Або, може, збудження, розпалене її пристрастю? Вона сиділа на ньому. Він відчув вагу на своїх стегнах. Вона запхала пасмо волосся в рот і, дивлячись йому в очі, мовчки нервово смоктала його. Раптом вона піднялася, встала з ліжка і пішла до вікна. За мить вона повернулась і підняла з підлоги його сорочку. Прикрила нею сідниці, зав’язала рукави довкола талії і мовчки вийшла на балкон, закриваючи двері.

Поволі злізаючи з ліжка, краєм ока побачив біля подушки розгорнуту книжку. Він потягнувся до неї і жбурнув зі злістю в бік металевого смітника, що стояв під Надіїним бюрком[4]. Книжка полетіла занадто високо, вдарилась у корпус комп’ютера, відскочила від нього і, падаючи на стільницю бюрка, звалила на підлогу дерев’яну рамку з фотографією. Він не вставав підняти її. Нерухомо сидів на краю ліжка і вдивлявся в крила вентилятора, що обертались.

Це правда, – думав він, – що не розповів їй аж так багато про своє минуле. Як порівнювати з трагедіями, які вона пережила у своєму житті, його минуле вбачалося йому «усіяною пелюстками троянд» ідилією. Передбачувано нудна, шаблонно щаслива несправжня історія, окрім однієї давньої драми, про яку він намагався забути. Окрім того, він не вважав, наче щось мусить або повинен. З нею ж він нічого не мусив, а все хотів. І це, на його думку, було найгарнішим у їхніх стосунках. Окрім того, яке має значення біографія до неї?! Для нього відлік їхнього часу почався від минулорічного Святвечора. І саме того вечора розпочалося і його минуле, розповідати про яке, мабуть, безглуздо. Бо вона прекрасно його знає. З першої миті. Їхньої спільної…

ВОНА

Надя випадково з’явилася в його житті.

Тієї п’ятниці, вісімнадцятого серпня, він міг би бути зовсім в іншому місці й ніколи не зустрітися з нею. Фактично він повинен був бути того дня деінде.

Уранці його розбудив телефон. Якби це телефонував хтось інший, він би не відповів, але це був номер його