Читати книгу - "Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік"

що подібні форми обману можуть бути набагато більш поширеними в природі, ніж ми здогадуємося, оскільки такі стратегії за визначенням є прихованими. Для всіх науковців, які мають справу з обманом, це вічний парадокс: вони приречені на постійне дослідження найменш вдалих різновидів обману, оскільки найкращі викрити неможливо.

Маскування в природі не обмежується лише візуальним. Кажани можуть знаходити свою здобич у темряві за допомогою тактики, що нагадує радар: вони надсилають ряд ультразвуків та отримують інформацію про те, що їх оточує, слухаючи відлуння. Дослідники давно знають, що один вид молі також видає високочастотні сигнали, і у них була підозра, що не випадково вони працюють в одному і тому ж діапазоні частот. У класичному стилі «злого вченого» науковці залишили міль на місці у темній кімнаті, перешкоджаючи їй надсилати свій сигнал. Потім впустили кажана, який з’їв міль. Та коли вони залишили міль, не перериваючи її сигнали, кажан не зміг її знайти. Виявилося, що міль прийняла сигнали кажана і відповіла власним фальшивим сигналом, завадивши йому знайти свою жертву.

Звучить знайомо і нагадує Науково-дослідний інститут оборони. Але говорити про те, що поведінка цих тварин нагадує радар і радіосигнали, геть недоречно. Так само, як було б дивним сказати, що хамелеон імітує вдосконалений військовий камуфляж, який може змінювати колір. Чи що риби-їжаки імітують 3D-камуфляж військових. У будь-якому випадку тварини були першими: вони надсилають фальшиву інформацію, вони живуть під прикриттям у колоніях один одного, і звичайно ж, застосовують камуфляж. Все тому, що вони користають із тих самих фізичних законів та розумових установок, що і ми, люди, у своєму світі, тобто роблять ставку на слабкі місця сприйняття противника.

Камуфляжний митець

Еббот Таєр, художник другої половини XIX століття з Нью-Гемп­шира, славився прекрасними зображеннями природи та ідилічними картинами, малював невинних жінок, які стали символом найвищих цінностей та чеснот. Він полюбляв дикі місця та проводив багато часу серед дерев, наполягав на тому, що сім’я повинна спати просто неба цілий рік під покровом сузір’їв-Ведмедиць. Ніхто й гадки не мав, що пізніше ім’я Таєра пов’язуватимуть з війнами та обманом. Сьогодні його найвідомішими картинами є натуралістичні зображення лісових сцен, на яких при ретельному вдивлянні можна помітити добре прихованих тварин: змію, що зливається з опалим листям на землі, її плями є немов продовженням осінніх візерунків природи – і навіть щось таке виразне, як павич, майже зникає у листі, де між зеленими гілками пробиваються блакитні клапті неба. Ці картини самі собою є певною формою обману: павич навіть не живе у таких рослинних умовах, в які його помістив Таєр, а на картині він з усіма своїми плямами-очима на пір’ї надзвичайно вправно вписується поміж листям позаду. Навряд чи павич зумів би так високо піднятися самостійно. Однак картини майстерно показують, як візерунки можуть розбивати контури та ускладнювати знайомі форми, особливо якщо креативити.

Як художник Таєр знав, як працює погляд: спершу ми шукаємо контрасти, обриси та візерунки, потім мозок формує версію: чим може бути те, на що ми дивимося, і таке тлумачення є відправною точкою для подальшої роботи. Таєр вважав, що саме його мистецькі знання про те, як влаштоване візуальне сприйняття та ефекти світла, допомогли йому на рівень краще розуміти мімікрію тварин, і він хотів поділитися знаннями з рештою світу. Його найважливіший внесок в історію камуфляжу – це розуміння контрастування чи контртіньових ефектів (countershading). Причина, чому в більшості тварин вентральна сторона тіла світліша за спинну, пояснював він, полягає в тому, що ми часто розпізнаємо тривимірні фігури через тінь, яку вони відкидають знизу. Якщо оперення чи шерсть поступово стають світлішими, це вирівнює ефект тіні, і тварини можуть зникати, губитися на тлі. Таєр долучився до того, аби переконати військових застосувати як контртіньові ефекти, так і маскувальні малюнки (disruptive patterns). Сьогодні війна та камуфляж  – два боки однієї медалі, але це не завжди було так.

Подібно до тварин, люди також живуть у постійному протистоянні. Різниця лише в тому, що людська війна не є метафоричною. Війна – це стабільна галузь промисловості, політична неминучість, невідворотна загроза. У більшості країн є армії, і велика частина тактики уникнення або перемоги в бою полягає в сигналах більшою чи меншою мірою оманливого характеру. Шоломи римських центуріонів нагадують нам оперення птахів, у яких на головах є певні нарости, аби здаватися більшими та небезпечнішими. Шоломи центуріонів часто були оснащені диявольськи викривленими масками, які в поєднанні з товстою бронею повністю закривали тіло чоловіка і робили його схожим на демона в обладунках.

Ледь не до Першої світової війни завдання військової уніформи полягало в тому, аби бути помітною як для своїх, так і для ворогів, щоб подавати чіткий сигнал сили та непереможності. Але все змінилося із початком застосування сучасної вогнепальної зброї. Під час Першої англо-бурської війни 1880 року англійські солдати в своїх червоних мундирах стали чудовими мішенями. Дивлячись, як солдати один за одним падають від куль снайперів, генерали зрозуміли, що менш помітний одяг може мати перевагу, тож згодом у них з’явилася уніформа кольору хакі.

Під час Першої світової війни камуфляж набув широкого застосування, і при його створенні надихалися здобутками таких художників, як Еббот Таєр. Слово «камуфляж» походить від французького слова, що означає напускати дим в обличчя іншим, і французькі творці камуфляжу називали себе камуфлерами (camofleurs). Один з них, Анрі Бушар, вразив англійського майора Гескета Притчарда своїми витончено змодельованими бюстами французьких та англійських солдатів у вигляді пап’є-маше. Притчард одразу замовив також і муляжі гуркхів та сикхів в уніформі, аби збити з пантелику німецьку розвідку, яка намагалася роздобути план розміщення англійських військ. Можна лиш сподіватися, що на німців також справила враження непохитна постава солдатів з їхніми кам’яними обличчями.

Деякі манекени Бушара були зроблені настільки добре, що в роті у них була навіть дірка для сигарети, якою справжній солдат, який безпечно сидів під манекеном, міг затягнутися через гумовий шланг. Легко уявити нерухому фігуру з рисами обличчя Клінта Іствуда за колючим дротом із недопалком як єдиною ознакою життя. Пізніше Притчард описав те «дивне відчуття», коли куля зносила муляжну голову, під якою він сидів і палив цигарку.

Засліплюючий камуфляж

Майстри камуфляжу під час Першої світової війни також виготовляли муляжі коней та дерев, за якими могли ховатися солдати, а також різнокольорові плащі для снайперів. Як птах у лісовій гущі чи тигр у траві, солдати хотіли зливатися з тлом. Але імітація є не єдиною формою маскування. Зебра та восьминіг також мають оманливі візерунки, які розбивають контури і можуть