Читати книгу - "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"

Ґранта[14], який, пустуючи, піділлє тобі слонячого засобу в пунш… і ніякого тобі Жирнодзьобого Араба, на якому можна потренуватися, як у відомій кожному солдату сумній пісеньці… тож не випадає дивуватися, що одного разу під дзижчання мух о четвертій дня, не стуляючи очей, посеред смороду гнилих шкірок дині, під сімдесяти-семи-мільйонний повтор однієї-єдиної грамофонної платівки у вартівні табору — Сенді Макферсон на органі грає «Зміну варти» — у Пірата трапилася розкішна східна пригода: неспішно здолав огорожу і вислизнув у місто, у Заборонений Квартал. Там нарвався на оргію, влаштовану Месією, якого ще ніхто не визнав, і зрозумів, щойно їхні очі зустрілися, що він його Іван Хреститель, його Натан із Гази[15], що йому належить переконати Месію в його Божій природі, сповістити про нього всім іншим, любити його водночас і нехитро, і в Ім’я того, що міг вигадати хіба Б. З. Лоуф. У кожному підрозділі є принаймні один Лоуф, який ніяк не годен зрозуміти, що віра мусульман не дозволяє їм фотографуватися на вулицях… Лоуф, котрий позичає сорочку, залишається без сигарет, відшукує заничку у тебе в кишені і саме ополудні закурює в їдальні, де потім з безтурботним усміхом тиняється, називаючи сержанта, командира червоних шапочок[16], даним під час хрещення йменням. Тож, безперечно, коли Пірат зробив помилку, поділившись видінням із Лоуфом, минуло зовсім небагато часу, і нагорі про все дізналися. В особовій справі з’явився запис, і врешті-решт Фірма у своїх невтомних пошуках виставлених на продаж талантів прикликала Пірата під Вайтголл, аби спостерігати за його трансами на блакитних суконних полях під час жорстоких настільних маневрів, закочені очі читають старе, гліптичне[17] старе графіті на його власних очницях…

Перші кілька разів нічого не клацнуло. Фантазії були в порядку, проте належали незначним особам. Але Фірма терпляча, Вони грають Довгу Партію[18]. Нарешті, одного справді шерлок-голмського лондонського вечора, до Пірата долинув непомильний запах газу від згаслого вуличного ліхтаря, і з туману постала велетенська фігура, що формою нагадувала член. Обережно, навшпиньки, крок за кроком Пірат підібрався ближче. Фігура ковзнула йому назустріч, повільно, по-слимачому, лишаючи на бруківці позад себе якусь слизьку яскравість, що не могла бути туманом. У просторі між ними була точка переходу, якої Пірат, рухаючись швидше, досяг першим. Від жаху Пірат сахнувся назад, за ту саму точку, але таке усвідомлення незворотне. То був гігантський Аденоїд. Завбільшки, принаймні, як собор Святого Павла, та ще й постійно збільшувався. Лондон, а можливо, і вся Англія у смертельній небезпеці!

Подібний лімфатичний монстр колись заблокував славетну носоглотку лорда Блатерарда Осмо, який у ті часи відповідав за Нові Пазар у Міністерстві закордонних справ, незрозуміле покарання за попереднє століття британської політики у Східному питанні, бо від цього непримітного санджака[19] залежала колись доля всієї Європи:

Не знає ніхто, де-на-карті воно,

Хто міг-передбачить подібне-кіно?

Всі в Чорногорії, в Сербії всі

Очікують ли-ха в цілковитій красі,

Спакуй мені, люба, «ґлад-стон[20]»,

Почисти, кохана, костюм,

І прикури мені кілька сигар —

Адресу мою не забудь:

«Схід-ни-й Експрес»

До сан-джака Но-ві-Па-зар!

Доволі звабливі молоді танцівниці з кордебалету, грайливо зодягнуті в ківери й ботфорти, якийсь час витанцьовують, а тим часом в іншому кварталі лорда Блатерарда Осмо поглинає його власний Аденоїд… едвардіанська медицина неспроможна пояснити настільки моторошне перетворення клітинної плазми… незабаром на площах Мейфера вже розкидано циліндри, нічийні дешеві парфуми зависають у світлі пабів Іст-Енду, Аденоїд же шаленіє, він не ковтає жертву навмання, о ні, пекельний Аденоїд має генеральний план, його цікавлять лише обрані, лише потрібні йому, і ось нові вибори, в Англії нові інтереси за кордоном, у Міністерстві внутрішніх справ істерика і болісна нерішучість… ніхто не знає, що робити… не надто охоче намагаються евакуювати Лондон, чорні фаетони гуркочуть мурашиними кортежами по ажурних мостах, у небі висять аеростати спостерігачів. «Вирахував його у Гемпстед-Гіт, сидить і дихає, начебто… вдихає-видихає…» — «Що-небудь чути звідти?» — «Так, це страхіття… так, ніби велетенський ніс втягує шмарклі… секунду, зараз воно… починає… о ні… о Господи, не можу описати, це така почвара», — канат обривається, зв’язок зникає, повітряна куля злітає в аквамариновий світанок. З Лабораторії Кавендіша прибувають бригади, щоб обгородити Гіт велетенськими магнітами, електродуговими терміналами, панелями з чорного металу зі шкалами та ручками, з’являються військові у повному бойовому спорядженні, з бомбами, заповненими найновішим смертоносним газом — Аденоїда намагаються висадити у повітря, тіпають електрошоком, труять, він тут і там змінює колір і форму, високо над верхівками дерев з’являються жовті жирові утворення… під спалахами камер Преси огидний зелений псевдопод повзе у бік кордону військових і раптом хххлоп! — спостережний пост змітає валом якогось мерзенного помаранчевого слизу, у нім нещасні перетравлюються — без зойків, сміючись, отримуючи задоволення…

Завдання пари Пірат-Осмо — встановити контакт із Аденоїдом. Ситуація стабільна, Аденоїд загарбав увесь Сент-Джеймс, уже ніяких історичних будівель, урядові контори перемістилися, але настільки розпорошені, що зв’язок між ними дуже нестійкий — листонош на шляху перехоплюють жорсткі, прищаві, осяйно-бежеві мацаки Аденоїда, а телеграфні дроти рвуться — варто йому лиш забажати. Ранками лорд Блатерард Осмо, нацупивши котелок і прихопивши портфель, змушений здійснювати щоденний démarche до Аденоїда. Це забирає стільки часу, що лорд практично занедбує Нові-Пазарський санджак, і це тривожить Міністерство закордонних справ. У тридцятих про політичний баланс сил дбали всерйоз, усі дипломати злягли з балканозом, шпигуни з гібридними іноземними іменами снували по всіх базах Оттоманського охвістя, кодовані повідомлення на десятку слов’янських мов татуювалися на виголених верхніх губах, а поверх них оперативники вирощували вуса, що їх відтак зголювали лише уповноважені службовці-криптографи, а пластичні хірурги Фірми пересаджували шкіру поверх ран… ці губи були палімпсестом таємної плоті, вкритої шрамами та неприродно білої, за якою вони пізнавали один одного.

Хай там як, але Нові Пазар залишався croix mystique[21] на долоні Європи, і МЗС нарешті зважилося звернутися до Фірми по допомогу. Фірма знала, хто саме це зробить.

Щодня протягом двох з половиною років Пірат відправлявся з візитом до Сент-Джеймського Аденоїда. Ледь не збожеволів. Хоча він і спромігся розробити суржик, яким спілкувався з Аденоїдом, проте, на жаль, Піратові назальні можливості не дозволяли чітко вимовляти всі звуки, і завдання його страшенно ускладнилося. Вони обоє шморгали носами, як могли, а психіатри в чорних піджаках із сімома ґудзиками, шанувальники доктора Фройда, на котрих Аденоїд відверто не зважав, стояли на драбинах, приставлених до його огидних сіруватих боків, згрібали новий диво-препарат кокаїн, навперемінку тягли його цеберками нагору по драбинах і