Читати книгу - "Газават"

суцільні руїни, а також хвороби і голод – сю смуту нарекли Газават Аль-Джаннат і прокляли в віках, позаяк, бачачи безчестя своїх творінь і прогнівившись на них у своєму серці, Всевишній Аллах наслав своїх малаік, аби ті спустошили від джинів райські сади, багатьох із них там понищивши.

Так занепав і згорів світ джинів, лишившись в пам’яті людей, що прийшли за ним, неясним спогадом. Але Сини Адама мають бути пильними, адже задля їх випробування Аллах не знищив усіх джинів, і в місцях безвісних пробувають в ув’язненні імами з числа джинів – наймогутніші і найбільш зловісні з них, ахль аль-Кітаб часто йменують їх Духами Пустелі.

Чоловіки їхні йменуються джини, а жінки – джінері. Вони можуть здатися подібними людині, але та подібність оманлива – джини мають цілком чужорідну людині природу. Вони мають незрівнянну з людьми могутність – можуть перекидатись на будь-яку живу й неживу істоту, вмить переміщатися з місця на місце та навіть заволодіти розумом людини. Вони володіють могутнім чаклунством, можуть проникати за межі сього світу, але з волі Аллаха від них приховано потаємне, на відміну від людей.

У своїй істинній яві скидаються на людину, але мають синювату і слизьку, немов мертвецьку шкіру, гострі хижі ікла, а очі суцільно білі без зіниць, немов у якого сліпця. Вони полюбляють болота та кладовища, також зустрічаються на полях бойовищ, де в сутінках поїдають трупи. Всі вони харчуються мертвечиною, і то для них найліпша їжа – вони розривають могили і поїдають мерців, а також можуть підстерегти людину в пізній час, аби вбити і з’їсти, можуть викрадати малих дітей.

Джин може вселитися в тіло людини, може захопити її душу, і тоді людина та стає Абд Іджх, і ходить, як живий мрець, і служить своєму імаму. Також джини можуть піднімати мерців, вселяючи в них свою волю – можуть навіть наростити плоть на кістках і жити тоді в такому тілі, або ж одночасно в багатьох тілах.

2

Воно і починався ж той день якось по-дурному. Ну, буквально. Треба було вставати на ту пастівню чуть світ, а дурнота підіймалась по горлу, і голова тріщала, і всі жили по тілу викручувало. Ну, а чого – перебрав. Видить Бог, не сам же лигав, а з тим тестем, короста би його побила, сякого! Ні, базару нема – він як козу привести, то й не дурень на таку справу. Та ну і потеревенити під се… Але ж баран з барана, сука, баран з барана…

Ні, ну – розсудіть самі лишень. Діма зі своєю ненаглядною Іришкою приїхав з міста в акурат вчора ввечері. На своїй машині, між іншим – і того, й сього привезли, вони тут, матір їх бери, тих селюків, нічого путнього й не їдять, як на Діму, не дивлячись, що хазяйство держуть. Ковбаси там пару палок, копченостей привезли, ну і оселедця, і консервів там – шпротів тих же… Онно де навіть бананів-мандаринів – коли там вони що таке бачать, еге. А круп та розкруп притаранили? Словом – затарились в супермаркеті перед тим нічогенько. Ну і явились, а тут теща та… Ні, є її вина в тому – чого вона полізла з тою наливкою? Домашненька, домашненька, еге ж…

Воно б то випили тої наливки, на тому й кінець, аби ж не тесть. Тещі при зятю невдобно було його приструнити, а він – по пиву та по пиву. Ну, пішли в генделик. Словом – і горілка найшлась за тим.

А до того – ніхто ж не збирався зятя будити зрання. А тільки ж випадало на сей тестям череду гнати на пашу, а тесть зрання, ще до світу, як пішов похмелятись, так оце, либонь, і понині нема. Теща, правда, думала кого найняти… Та і найняла би, аби не та Іришка його, ну сказано – село селом. Дівка з села вийде, а село з дівки ні в яку. Зачала будити Діму. Давай, мовляв, поженем лишень удвох. Діма би її послав, та…