Читати книгу - "Карти на стіл"

колоди були визначені пари: Місіс Лоррімер з Енн Мередіт проти майора Деспарда та доктора Робертса.

– Жінки проти чоловіків, – оголосила місіс Лоррімер, сівши на своє місце й узявшись уміло тасувати карти. – І як вам карти, партнерко? Моя заявка – форсинг два[12].

– Якби ви виграли, – вигукнула місіс Олівер, сповнюючись феміністичними сентиментами, – то показали б чоловікам, що не все завжди лише так, як їм того хочеться.

– Бідолашні, без надії сподіваються, – весело промовив доктор Робертс, починаючи тасувати другу колоду. – Гадаю, ви роздаєте, місіс Лоррімер.

Майор Деспард повільно сів на своє місце. Він дивився на Енн Мередіт так, наче його щойно осяяло, яка ж вона вродлива.

– Зніміть, будь ласка, – нетерпляче сказала місіс Лоррімер. Перепрошуючи, він зняв карти з колоди, яку жінка протягувала до нього.

Місіс Лоррімер почала здавати відточеними рухами.

– У сусідній кімнаті є ще один стіл для бриджу, – повідомив містер Шайтана.

Він рушив до дверей, і четверо інших гостей пішли слідом за ним у невеличку, проте затишно омебльовану кімнату для куріння, де на них чекав другий стіл для бриджу.

– Треба розділитися на пари, – сказав полковник Рейс.

Містер Шайтана похитав головою.

– Я не граю, – відмовився він. – Бридж не моя гра.

Усі запротестували, що тоді й вони не будуть грати, однак господар дому відмовився слухати будь-які заперечення і зрештою гості примостилися за столом. Пуаро та місіс Олівер проти Баттла та Рейса.

Містер Шайтана поспостерігав за ними деякий час, посміхнувся своєю мефістофелівською посмішкою, побачивши, при якому розкладі карт місіс Олівер заявила «два без козиря», а тоді безшумно вийшов в іншу кімнату.

Тут гравці були в самому розпалі гри, і кожне обличчя мало вкрай серйозний вигляд. Торги відбувалися в пожвавленому темпі. «Одна чирва». «Пас». «Три трефи». «Три піки». «Чотири бубни». «Контра[13]». «Чотири чирви».

Містер Шайтана зупинився і якусь мить спостерігав за усім цим з посмішкою на вустах.

Потім він пройшов через кімнату і вмостився у великому кріслі поруч із каміном. До вітальні внесли тацю з напоями й поставили її на столику біля крісла. Мерехтіння вогню відбивалося у кришталевих корках пляшок з алкоголем.

Містер Шайтана, який підходив до питання освітлення як до мистецтва, облаштував усе так, що здавалося, наче цілісіньку кімнату освітлює лише вогонь у каміні. Приглушеного світла маленької лампи, що була одразу поруч із кріслом, якраз вистачало для читання книжок, якщо господареві помешкання так заманеться. Притлумлене верхнє освітлення надавало приміщенню відчуття м’якості. А от над столом для бриджу освітлення було дещо інтенсивніше, і з-за столу й далі долинали монотонні вигуки.

– Один без козиря, – чіткий, рішучий голос місіс Лоррімер.

– Три чирви, – агресивні нотки в голосі доктора Робертса.

– Пас, – тихий голос Енн Мередіт.

Деспардів голос завжди лунав після невеличкої паузи. І ні, Деспардові треба було трохи часу не тому, що він був недотепою, а радше тому, що був людиною, яка звикла обдумувати кожне слово, перш ніж говорити.

– Чотири чирви.

– Контра.

Мерехтливе сяйво вогню вигравало на обличчі містера Шайтани. Той посміхнувся.

Він продовжував сидіти на своєму місці й посміхатися. Його повіки легенько затремтіли.

Містерові Шайтані страшенно подобалася його вечірка.

– П’ять бубн. Гейм і робер[14], – оголосив полковник Рейс. – Ви молодець, партнере, – звернувся він до Пуаро. – Я й не думав, що вам це вдасться. Пощастило, що вони не розіграли піки.

– Гадаю, це нічого не змінило б, – втрутився суперінтендант Баттл, людина справжньої великодушності.

Він таки заявив піку, і його партнерка місіс Олівер мала піку, але «щось підказало їй» покласти трефу, а це призвело до поразки.

Полковник Рейс подивився на свій годинник.

– Десять по півночі. Зіграємо ще одну партію?

– Даруйте, – мовив суперінтендант, – але я маю звичку рано лягати спати.

– І я теж, – озвався Еркюль Пуаро.

– Тоді підіб’ємо підсумок.

В результаті п’яти розіграних роберів цього вечора з великим відривом виграли чоловіки. Місіс Олівер програла трьом іншим гравцям три фунти і сім шилінгів. Полковник Рейс виграв найбільшу суму.

Хоч у бридж місіс Олівер грати не дуже вміла, проте вміла гідно програвати. Вона заплатила свій борг, не втрачаючи веселості.

– У мене сьогодні все пішло не так, – сказала вона. – Іноді так буває. От учора в мене були прекрасні карти. Я мала сто п’ятдесят додаткових очок три рази поспіль.

Вона підвелася й узяла в руки свою вишиту вечірню сумочку, вже було піднесла руку до чола, щоб прибрати з нього волосся, але в останню мить зупинилася.

– Гадаю, наш господар у сусідній кімнаті, – сказала вона.

Жінка пройшла крізь двері, що з’єднували дві кімнати, а решта гостей пішли слідом за нею.

Містер Шайтана і далі сидів у своєму кріслі біля каміна. Люди за столом з головою поринули в свою гру.

– Контра п’ять треф, – проказала місіс Лоррімер холодним, різким тоном.

– П’ять без козиря.

– Контра п’ять без козиря.

Місіс Олівер підійшла до столу. Здавалося, що цей розіграш має бути дуже цікавий.

Суперінтендант Баттл підійшов разом із нею.

Полковник Рейс попрямував до містера Шайтани, а Пуаро рушив слідом за ним.

– Ми вже будемо йти, містере Шайтана, – сказав Рейс.

Шайтана нічого не відповів. Його голова була закинута вперед, а сам він мав такий вигляд, наче спав. Рейс умить кинув на Пуаро якийсь дивний погляд і підійшов трохи ближче до чоловіка, що спав. Раптом із вуст полковника зірвався якийсь приглушений вигук, і він аж схилився над Шайтаною. Бельгієць моментально опинився поруч із Рейсом і дивився туди, куди показував чоловік, – на щось, що можна було б прийняти за особливо рясно прикрашену шпильку для краватки – але це була не шпилька…

Пуаро нахилився, підняв руку містера Шайтани, відпустив її, і та безвольно впала вниз. Він зустрівся поглядом із Рейсом, в очах якого прочитувалося одне-єдине запитання, і кивнув у відповідь.

– Суперінтенданте Баттл, можна вас на хвильку? – голосно покликав полковник.

Баттл підійшов до чоловіків. Місіс Олівер продовжувала спостерігати за грою, в якій розігрувався контракт «П’ять без козиря. Оголошена контра».

Попри свою зовнішню емоційну відстороненість, суперінтендант Баттл був чоловіком зі спритним розумом. Підійшовши до них, він здійняв брови і сказав низьким голосом:

– Щось не так?

Полковник Рейс кивнув і показав рукою на безмовну постать у кріслі.

Коли Баттл схилився над нею, Пуаро зміг ретельно роздивитися обличчя містера Шайтани. Тепер вираз цього обличчя здавався дещо комічним: рот був розтуленим, а на лиці не залишилося ні грама від звичного таємничо-демонічного образу…

Еркюль Пуаро похитав головою.

Суперінтендант виструнчився. Не торкаючись руками, він оглянув річ, що була схожа на додаткову шпильку для