Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Глава 4

Артур 

Заходжу у приміщення університету. Про навчання у якому, вже домовився мій старий. І бачу, як у коридорі на мене чекає якась жіночка. Вона пишних форм, з дивною зачіскою на голові і рожевою помадою. Як пізніше виявилося, це моя кураторша - Інна Едуардівна. Спочатку, ми йдемо у кабінет до ректора, щоб розібратися з деякими питаннями про моє зарахування. Тоді заходимо в аудиторію з цією жіночкою. Вона особисто, хоче познайомити мене з одногрупниками.

Для чого, я так і не зрозумів? Але вибору у мене нема, йдемо.

 - А де Настя?

Одні кажуть, що вона вже в університеті. А інші, що її ще не бачили.

 - Артур, давай хвилину зачекаємо. Вони ніколи не запізнюються. Зараз повинні прийти.

" Хто вони? І чому ми маємо чекати на цю Настю? "

Подумки обурююсь, а в реальності ледь себе стримуючи, киваю у знак згоди. Поки кураторша про щось розмовляє з нашим викладачем, в аудиторії починається метушня.

" Я ще не знаю, хто така та Настя, але вона мене вже дратує! 

Через якесь дівчисько, я маю стирчати перед одногрупниками, які вже почали перешіптуватися. Причому, дівчата мило усміхаються, а хлопці - зло косяться у мій бік. 

" Напевно проклинають. Та не притиндую я на ваших дам, хочеться їм сказати. "

Стою і вже починаю злитися. Раптом чую те, як в аудиторію вриваються. Я так розумію - це та сама Настя і її компашка. Принципово не повертаюсь, бо і так через цю персону стою як дурень. І тут говорить Інна Едуардівна. 

 - О, Настю! Швиденько сідайте, я хочу познайомити вас з новим одногрупником...

І почалося, як кожен раз.

" Ніколи не розумів, чому всіх цікавить, що я син кардіолога? У них що, проблеми зі здоров'ям? То нехай записуються на прийом до батька. А мене залишать у спокої! "

Мої думки перериває кураторша, вказуючи на нове місце. 

" Нарешті... "

З полегшенням видихаю і направляюсь туди. Але відчуваю на собі пронизливий погляд. Звичайно на мене тут всі дивляться, я ж новенький. Але цей особливий, ніби сканує. Піднімаю голову і бачу світло - карі очі, які впиваються у мене, підморгую.

" О, так це ж наша Настя, цікаво... "

Але наступні її дії, мене дивують. Точніше, ніяких дій. Після того, як кураторша сказала, що я син кардіолога, її наче паралізувало. Я думав вона як усі інші, повернеться з невинною усмішкою, або попросить ручку, яку ніби забула. Але ж ні, жодної реакції.

А після пари, взагалі шокує. Вилітає, як обпечена з аудиторії, а її подруга за нею.

" Ми що, знайомі?! "

Проноситься у моїй голові. 

" Та ні, я би ці очі точно запам'ятав. "

Мої думки перериває сусід по парті.

 - Ей, я Арсен кажу, але можеш називати Арс.

 - А, так - так. Я Артур, хоча ти вже знаєш.

Ми розсміялися.

  - Слухай, ходімо перекусимо щось. Заразом і універ покажу.

  - Чому б ні? Можна. Мені цих пів року потрібно з кимось спілкуватися.

 - А чому пів року? Не зрозумів?!

 - Та так, забуть...

З'ївши по булці, ми повертаємося назад. Мого нового друга, відкликає якась довгонога білявка,  а я йду далі. 

" Яке мені до цього діло? "

Повертаю за вугол, як раптом, у мене хтось врізається...

   Приємного читання і мирного неба...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍