Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

Глава 5

Весь наступний тиждень я уникаю свого чоловіка і відстежую його пересування по місту. Нічого підозрілого. Офіс. Супермаркет. Дім. Офіс. У якийсь момент я навіть відтаюю, вирішуючи що сцена біля готелю мені лише привиділася. Рівнео до п'ятниці. 
 
Вранці я прокинулася і все ж повернулася до свого звичайного режиму. Готувала чоловікові сніданок, наспівуючи щось під ніс, настрій потихеньку знову повертається. Навіть почала подумувати про те, щоб повідомити Артему про своє цікаве положення. 
 
- М-м-м, радий що ти нарешті відчуваєш себе добре, - Артем обвив мою талію руками, поки я стояла біля плити і уткнувся носом в маківку. Навалився на мене ззаду своїм сталевим тілом, примушуючи впертися руками в край стільниці, щоб утримати рівновагу. 
 
- Артем, млинчики згорять ж, відпусти, - намагаюся відсторониться від нього, але чоловік лише розвернув мене до себе обличчям і почав обсипати мою шию поцілунками. 
 
Я знала до чого все йшло. У Артема був гарячий темперамент і з роками це ніяк не змінилося. 
 
По тілу пробігли мурашки. Мені одночасно захотілося притягнути його ближче, розчинитися в цій ласці, і відштовхнути його від себе, кинутися в ванну кімнату, відтираючи від шкіри його запах. 
 
- До біса млинці, Поль, я скучив за тобою, - він став більш наполегливим. Рука вже рухалася вгору по стегну. Він важко дихав, притискаючись до мене. 
 
Я відчуваю його бажання і розумію, що чинити опір немає сил. Я так скучила за ним. Так хочу розчиниться в ньому, відчути, що бажана, кохана ... 
 
- Артем, - шепочу я, нетерпляче смикаючи пряжку його ременя.

Стіни з байдужості і образи, зведені мною, повільно руйнуються одна за одною. Потреба відчувати його зараз зросла в рази. Здавалося, якщо зараз не відчую його разгорячонную шкіру - помру.

Він підхоплює мене на руки і садить на стільницю. Погляд його і без того темних очей тепер абсолютно чорний. 
 
- Дівчинка моя, - він цілує ніжну шкіру на моїй шиї. 

Я чіпляюся за його плечі. Жадібно ловлю губами його поцілунки. Краду його дихання. Прошу не зупинятися. Тільки не зараз, коли мені  так добре. 
 
- Солодка, яка ж ти у мене солодка, - він різко завмирає, я ж відчуваю як моє тіло напружується, в очах темніє, гул в вухах наростає, а потім світ навколо вибухає різнокольоровими фарбами. 
 
Артем тулиться своїм лобом до мого. Ми важко дихаємо, очі прикриті. Я відчуваю слабкість у всьому тілі, якби стояла зараз, безумовно впала б на підлогу. Сильні чоловічі руки до синців стискають мою талію. Чоловік все ніяк не може заспокоїтися, його трясе так само як і мене. Немов це наш перший раз. Немов все сім років бшлюбу і два роки до нього ми просто трималися за руки, а ось зараз ми зірвалися. 
 
- Мені потрібно залагодити сьогодні деякі справи, - відсторонившись від мене і заправляючи сорочку за пояс штанів, вимовляє він. - Буду о восьмій-дев'ятій вдома. 
 
- Які справи? - заметушилася я, боячись, що він зібрався до іншої жінки, і починаю ненавидіти себе за слабкість, за те, що ось так просто піддалася його натиску, забувши про його можливу зраду. 
 
- Та так , дрібниці.                                                                    
 
Я завжди розуміла коли Артем бреше. Знала його до такої міри, що могла розібрати кожну інтонацію в голосі. І ось зараз я була абсолютно впевнена, що його слова - брехня.                                     
 
Дихати стає важко. Ноги ватяні, всередині тягуче розчарування. Я дивлюся на свого чоловіка і не розумію, що не так. Адже пристрасть всередині нас все ще жива, хвилину назад було пряме тому підтвердження. Тоді в чому проблема? Так хочеться запиталтии його про це, але я вперто мовчу. Не можу видавити ні слова.                                                                                                                      

- Нікітіни нас запросили на вихідних, я погодився. Сподіваюся ти не проти? Ти ж знаєш, що від Валери залежить важливий  контракт і я не міг відмовити йому.              

- А ти знаєш як я не люблю його дружину і навіть не порадився зі мною, - різко спалахують я. 

- Не розумію, чим тобі не догодила Віра.             
 
- Сестрою, - крізь зуби шиплю я і зістрибую з стільниці на підлогу. 

- Ти ж знаєш що я її відшив. Полін, мені ж крім тебе ніхто не потрібен, - він охоплює мою кисть рукою і притягує до себе. Я не дивлюся йому в очі. Не можу змусити себе. 
 
 - Але мені все одно неприємно у них знаходиться, розумієш? 
 
Я не кажу справжню причину неприязні до дружини партнера чоловіка. Не кажу про те, що під час однієї з вечірок в їхньому будинку була випадковим свідком її розмови з сестрою. Про те, що Артем видатний, перспективний і красивий чоловік, а я йому не до пари. Не вписуюся в їх круту тусовку, не можу розрізнити Армані, Карье і Віру Вонг. Не відвідую їх світські заходи, утримую чоловіка вдома. Тому було б добре, якби моє місце зайняла Ліка. Незаміжня сестра Віри. 
 
А потім ця сама Ліка на одній з вечірок забралася до вбиральні до Артема, не розрахувавши що я перебуваю в кабінці, і почала чіплятися до нього.

Клянуся, я думала що вирву їй все волосся. Був справжній скандал. Артему у всіх на очах довелося нас рознімати і відвозити мене додому. 
 
Потім він кричав на мене. Сказав, що я його зганьбила. Що він і сам прекрасно міг її осадити, що я вела себе негідно. Немов ревнивий підліток.                                

Ми не розмовляли два тижні. Мені було до сліз прикро, але з тих пір я навчилася тримати свої почуття під замком. Не рубати з гаряча. Не підставляти себе. Знову перетворилася в милеі ласкаве кошеня, в саму найкращу дружину в світі. Я завжди знала що йому треба, розуміла його без слів. А ось зараз, здається, ми почали розмовляти різними мовами. У кожного з нас з'явилися свої таємниці. 
 
- Поліна, я тебе рідко прошу про щось, тому будь хорошою дівчинкою, одягни кращу вечірню сукню і склади мені компанію в неділю. Гаразд, малюк? - Артем клацає мене по носі, потім бере зі столу чашку з кавою, робить кілька швидких ковтків і тікає на роботу.                       
 
Я ж весь день проводжу з телефоном в руках. Відстежую його автомобіль. І коли рівно о шостій Артем рухається в напрямку набережної, я хапаю з полиці ключі, знімаю машину з сигналізації і, не бажаючи втрачати ні хвилини, їду туди ж, не знаючи чи хочу дізнатися правду насправді, чи ні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍