Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 2.

- Прийди в себе! - Моє обличчя вже в який раз занурювали в крижану воду, і я не відразу зрозуміла, що сталося.   

  

- Пусти, - промовивши це хрипким голосом, я все ж починала приходити в себе. Що відбувалося? Що, мати його, зараз творилося?   

  

- Бачу, тобі вже краще, - чоловік вже не так завзято приводив мене в почуття і став поступово послаблювати хватку, але з рук не випускав. Мабуть, боявся, що я можу знову впасти в непритомність.     

- Мені стане краще, коли ти перестанеш торкатися до мене своїми мерзенними руками! - Я схопилася за мильницю і, намагаючись вивернутися з кільця його рук, вдарила чоловіка.   

  

Я намагалася кричати щосили, одночасно борючись з панікою, але сил у мене було не багато, тому я спочатку закашляла, а потім, на половині загрози голос практично зник, так що договорювала я пошепки. Може, це було й на краще, тому що в кінці я додала кілька визначень, які не дозволено вживати справжній леді. А, тим більше враховуючи його стан, за такі слова я могла ще й непогано нарватися на наслідки.   

  

- Без рук, без рук, - промовив чоловік і відпустив мене, поставивши на ноги. До цього я навіть не помітила, що весь цей час він тримав мене як маленьку дівчинку, відірвавши від підлоги.   

  

Як тільки я відчула свободу, нехай і оманливу, нехай таку крихітну, я тут же спробувала втекти. В голові сиділа тільки одна думка - якщо у нього вийшло увійти, значить, у мене вийде вийти.   

  

Я розвернулася і рушила вперед, різко і швидко, на стільки була на це здатна. Мабуть, він не чекав від мене такої прудкості, тому що я почула добірну лайку і різкі рухи вже коли вибігла з ванної в бік дверей в коридор. Цей придурок побіг слідом і навіть спробував схопити мене за руку, але доторкнувся лише декількома пальцями. Цього було недостатньо, щоб мене зупинити. Я бігла так, ніби від цього залежало моє життя.   

  

Відкрила двері, і всупереч тому, що втратила при цьому дорогоцінні секунди, я не стала витрачати зусилля, щоб розкрити їх, а потягнула на себе, вибігаючи в коридор, тим самим практично закриваючи.     

Навіть у такому стані мій мозок запрацював з подвоєною силою, і я зробила ставку на несподіванку. Вибігши в коридор, я розвернулася і, розуміючи, що зараз чоловік теж буде відкривати ці ж двері, щоб продовжити переслідування, з усього розбігу і тієї сили, на яку була здатна, на них навалилася. Мій план спрацював. Мій переслідувач отримав дверима по лобі і його відкинуло на кілька кроків назад, до шаф.   

  

Я виграла час. І коли кажуть, що час - гроші, це все дурниця. В такі моменти час - життя. Я мчала, не відчуваючи ніг, не звертаючи уваги ні на що навколо, практично на автопілоті, інстинктивно розуміючи де двері на вихід.  

  

За спиною чулися важкі кроки, але я виграла для себе фору, та і з наступними дверима не довелося возитися.  Коли він входив, то залишив закритими їх на замок.  

  

Вибігаючи, я захопила його куртку, яка валялася в передпокої.  Мабуть, чоловік в його розлюченому стані навіть не вважав за потрібне прибрати її в шафу, що було мені на руку, з огляду на те, що на мені була всього лише футболка. А так хоч був шанс не замерзнути, поки буду бігти, в надії знайти допомогу. Я на ходу вдягла куртку і боса побігла вперед, не маючи поняття куди це "вперед" мене заведе, головне, щоб якомога далі звідси ... 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍