Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Глава 2

ГЛАВА 2

Коли решта дівчат пішла, я переконала Веріку, що все, чого зараз хочу – якнайшвидше заснути. Сестричка, звісно, трохи побурчала. Їй явно було цікаво дізнатися, що такого я побачила в дзеркалі. Але, мабуть, на мені зовсім лиця не було, раз наполягати вона не стала.

Невдовзі ми вже лежали по своїх ліжках і мирно посапували. Точніше, сопіла Веріка. І навіть бурмотіла уві сні щось нерозбірливе. У неї часто таке буває, тож я звикла. Мені це зовсім не заважає. Іноді навіть цікаво послухати, що там її турбує уві сні. Але не зараз.

Зараз усе, про що я могла думати – клятий нечистий дух, який продовжує псувати мені життя. Ну чого він причепився?! Невже незрозуміло, що зі мною у нього нічого не вийде? Заміж я виходжу! І взагалі, чого йому від мене треба? Хоч би раз голос подав і сказав, за що мені таке нещастя! Одразу ж уявила, як би відреагувала, якби нечистий дух і справді подав голос. Брр… Мене навіть пересмикнуло. Ні, краще не треба!

Поступово сон став таки долати. У кімнаті було тепло та тихо. Тож я остаточно переконалася, що на сьогодні домагання нечистого духа припинилося. Заспокоївшись, дозволила повікам стулитися і поринула у сон.

Прокинулася від того, що серце раптом так смикнулося, наче з грудей прагнуло вистрибнути. Я розплющила очі, намагаючись зрозуміти, що мене так стривожило. Може, жахіття якесь знову наснилося? Але ніяких жахіть я не пам’ятала. Нещодавній сон був в’язкий і чорний, як дьоготь, без жодних яскравих барв. Тоді що мене розбудило?

У віконце вливалося примарне світло місяця, проводячи по підлозі молочно-білу доріжку. При цьому химерному сяйві я пильно вдивлялася в темряву кімнати. Про всяк випадок намацала на грудях мішечок і міцно стисла. Зашепотіла слова, що, як мені здавалося, можуть відвадити нечистого духа:

– Згинь, дух нечистий! В ім’я Світлого бога згинь!

Тихий знущальний сміх, що увірвався у вуха, змусив мене вкритися мурахами і підскочити на ліжку. Я ще більш відчайдушно стисла мішечок і підтягнула коліна до грудей, відсуваючись до спинки ліжка і безперервно малюючи другою рукою у повітрі знак Світлого бога: трикутник з завершальною точкою посередині.

Сміх став ще більш знущальним і тепер чувся зовсім близько.

– Ти й справді вважаєш, що це на мене подіє? – вкрадливий чоловічий голос виразно почувся десь неподалік.

В моєму горлі застиг крик, але так і не пролунав, наче придушений чиєюсь чіпкою рукою. Я з жахом відкривала і закривала рота, намагаючись повернути собі голос. Даремно! Напевно, знову витівки клятого нечистого духа! І те, що сьогодні він, нарешті, заговорив зі мною, ще більш лякало. Мугикаючи і не в змозі видати більш виразний звук, я виставила мішечок знахарки перед собою, наскільки дозволяла довжина шнурка.

Здригнулася всім тілом, коли невідома сила просто вирвала його в мене. Мішечок з ледь чутним стукотом ударився в стіну і зник з поля мого зору.

– Це теж на мене не діє, – іронічне хмикання біля самого вуха змусило волосся на потилиці заворушитися.

Та що це таке коїться?! На кляту тінь не діють не обереги, розвішані в хаті, ні знак Світлого бога, ні навіть мішечок знахарки!

Хотілося плакати від розпачу та жаху, але я до останнього трималася. Нечистого духа мої сльози тільки потішать. З того, що я чула про таких сутностей, для них наймиліша справа – познущатися з людини. І чим більше боїшся, тим ліпше вони стараються. А ось дзуськи тобі! Не покажу, що боюся!

Всі мої хоробрі наміри зникли, варто було перед лицем виникнути розмитій темній плямі і двом криваво-червоним вогникам.

Якби горло досі не стискала невидима рука, я точно заволала б так, що на всю околицю чутно було б. Але зараз тільки відсахнулася і ще сильніше втислася в узголів’я ліжка.

Мене всю трусило, а в голові билася лише одна думка: «Та що ж тобі від мене треба?!»

– Незабаром дізнаєшся…

Те, що нечистий дух прямо відповів на моє питання, що я поставила подумки, і зовсім доконало. Він що і думки вміє читати?! Тобто чудово знає все, що у моїй голові зараз відбувається?! Якось від цього стало зовсім кепсько.

Я обережно зиркнула на Веріку. Сподівалася, що сестру розбудить чужий голос, вона прокинеться і здійме галас. Але Веріка продовжувала солодко спати, зрідка кидаючи в темряву нерозбірливі фрази. Чи то нечистий дух посилив її сон, чи то й справді заснула так міцно, що не розбудиш.

Але усвідомивши, що можу хоч таким чином спілкуватися з потойбічним створінням, що не дає мені спокою, я зібралася з духом і подумки запитала:

«Навіщо ти мене переслідуєш? Що хочеш зі мною зробити?»

– М-м-м… Зробити я з тобою хочу багато чого… Але для невинних дівочих вушок слухати таке поки що не варто… – почувся оксамитовий голос нечистого духа. І чомусь зараз він навіть здався знайомим.

Не встигла я обміркувати цю разючу думку, як по скроні ковзнули невидимі холодні губи. Я сіпнулася і забилася в чиїхось чіпких руках. Таких сильних, що ледве вдавалося ворухнутися.

– Отже, заміж хотіла вийти, аби мене позбутися? Ту стару, що тобі це порадила, я теж якось навідаю. Віддячу за «турботу»…

«Вона тут ні до чого!» – поспішно подумала я, хвилюючись тепер не лише за себе, а й за бідну знахарку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍