Читати книгу - "Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська"

3

- З тобою все гаразд, малюк?

- Антоне, припини. Ти ж знаєш, що мені не подобається, коли ти мене так називаєш, - напевно, в сотий раз відсмикую його.

Який я "малюк"? Ну добре зайчик, котик, та навіть рибка, як на мене, краще. Але твердолобий двометровий хлопець не хоче мене почути. Йому подобається і крапка. Аргумент для мене так собі.

- Я хочу піти! - починаю вередувати, не хочу повертатися до тих людей, на сьогодні вражень для мене достатньо, - Я втомилася. 

- Карін, там Анькін наречений прийшов. Потрібно підійти та познайомиться. Потім одразу ж поїдемо.

- А на весіллі ніяк? - чому вони всі причепилися до мене з цим Дімістрастісом або як там його? 

- Каріно! Лише кілька хвилин. Потерпи. Прошу.

Я важко зітхаю та дозволяю повести себе нагору. А всередині знову втрачаю над собою контроль. 

Переді мною стоїть він! Чоловік із барної стійки. Власницьки обіймає за талію Аню! Дімітріс! Чомусь зараз ім'я чітко згадалося. Дихання збивається. Усі нещодавно випробувані заборонені почуття накочуються хвилею. Мій особистий таємний апокаліпсис. До нього все було гранично просто. Зараз світ навколо вибухає фарбами. Раніше думала, що так не буває. Що зі мною не так? Чому така реакція?

Я знову не можу сказати, який він має вигляд. Дивлячись у його блакитні очі, на думку спадає тільки одне слово - убивчо. Для мене.

- Каріно, Антоне, познайомтеся, це Дімітріс, мій майбутній чоловік, - я кілька разів блимаю, приходячи до тями.

Майбутній чоловік сестри мого хлопця. У них через шість днів весілля. Усіма силами хапаюся за цю думку. Допомагає не особливо. Але хоча б щось.

Він не виглядає здивованим. Його обличчя неупереджена маска. Як можна так впливати на іншу людину та при цьому нічого не відчувати?

Наше переглядання тривало секунд п'ять від сили, але здається, що минула вічність. Губи підводяться в напівпосмішці та я удостоююся кивка голови. Крижаний погляд переміщається на Антона, точніше на його простягнуту у привітанні руку.

- Антоне, радий нарешті познайомитися, - з легкою, ледь помітною, затримкою він потискає її. 

За національністю грек, живе в Америці, української говорить без натяку на акцент. Прям джерело інтернаціональності.

Без гнітючого відчуття блакитних очей стає легше дихати. Враження ніби по мені пройшовся каток. Я повністю вичавлена. 

Він трохи нижчий за Антона і менш масивний, але прихована сила в ньому відчувалася інтуїтивно. Небезпечна людина. Мій хлопець порівняно з ним з усією своєю м'язовою масою здається всього лише великим немовлям перед хижаком, який зачаївся. Не в образу Антону, все та ж проста констатація факту.

- Взаємно, - ввічливо відповідає Антон.

Я бачу, що йому ніяково поруч із Дімітрісом. Зате Аня абсолютно щаслива та тулиться до свого нареченого. Я більше морально не можу перебувати поруч із ним.

- Ми вже йдемо. Втомилися після перельоту, - звертаюся тільки до Ані.

- Уже? Так швидко. Я думала, ви ще трохи посидите. Я хотіла з тобою потанцювати, - явно засмутилася вона.

- Іншим разом, - мене тут зараз ніщо не втримає.

Скупо попрощавшись, ми йдемо. На Дімітріса я більше не дивлюся. Не можу! Боюся знову зануритися в безконтрольні почуття.

Уже лежачи в ліжку та прикидаючись сплячою, я намагалася гнати думки про чужого чоловіка. А коли все ж таки заснула, мені снилися пронизливі блакитні очі, від яких я ніде не могла сховатися.

Вранці я прокинулася збуджена до межі. Перша думка була про нього. Про того, хто був під забороною. А рука Антона, що обіймає мене, вперше за півроку стосунків викликала різке неприйняття. І прийшло усвідомлення, що я потрапила куди крутіше, ніж спочатку думала. Я не особливо сильна в плані сили волі. Якщо чогось хочеться, мені складно собі в цьому відмовити. Залишається надія, що побачу його тільки на весіллі. Там буде простіше відверто на нього не витріщатися.

На годиннику шоста ранку, але спати, що дивно, зовсім не хочеться. Обережно вивільняюся з обіймів Антона та йду в душ. Потім акуратно виходжу з кімнати та спускаюся в низ. Пити хочеться страшенно. У будинку тиша. Навмання знаходжу кухню. У холодильнику мінералка. Жадібно п'ю та повільно йду назад у кімнату. Усе ж незручно самій бродити чужим будинком.

У холі від шоку побаченої картини вихлюпую воду з рота прямо на свого персонального дилера ексклюзивної отрути. На його голий торс. Мої очі, напевно, вилазять з орбіт. Хоча навряд чи я йому сильно нашкодила мінералкою, він і так був мокрий. У шортах до колін. Мабуть плавав у басейні. 

Тепер я можу описати, який вигляд має Дімітріс. Я витріщаюся на нього впритул і, як учора, не можу відвести погляд. Він гарний. Не гарненький, а чисто по-чоловічому красивий. Очі тільки холодні, нічого не виражають, утім, як і обличчя. Чисто блакитні. Такі, що зачаровують. Чомусь мені подумалося, що він може вбити людину, навіть не здригнувшись. Ідеальні рельєфні груди. Волосатість у міру. І горезвісні кубики, куди вже без них?! Нижче не дивлюся і так вилупилася на нього як дура. Фігура в нього в пору слину з підборіддя витирати.

- Я тебе налякав, - не питає, просто каже, чим приводить мене до тями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍