Читати книгу - "Несподіване весілля. Медовий місяць , Ксана Рейлі"

Розділ 5

— Поліно! — почула голос Гордія, а Шарлотта трохи відсторонилася від мене. — Поліно, ти де?

— Ми тут! — голосно сказала я.

— Тепер він знатиме про мою таємну схованку, — буркнула дівчинка, насупившись.

— Не бійся, маленька! — Я ніжно погладила її по щоці. — Я зроблю так, що він забуде про це місце.

— У тебе є чари? — Шарлотта подивилася на мене великими очима.

— Так, але вони діють тільки на нього, — відповіла я та засміялася.

Я вилізла з будиночка і помітила Гордія, що стояв неподалік. На вулиці вже було дуже темно, тому я трохи напружилася.

— Що ви тут робите так пізно? — невдоволено спитав Гордій. — Злазь!

Він підійшов ближче до драбини, а я почала повільно спускатися. Відчула руки чоловіка на своїй талії. Він легко підняв мене та опустив на ноги. Я на секунду довше притулилася до нього. Гордій відійшов від мене та схопив на руки Шарлотту. Вона міцно обійняла його шию своїми долонями, поклавши голову йому на шию. Ми разом попрямували до виходу з лісу.

— Я тебе усюди шукав, — заговорив чоловік, глянувши на мене. — Добре, що Анна бачила тебе з Шарлоттою, а Віктор розповів мені про цей будиночок.

— Ми б скоро повернулися, — тихо сказала я.

— Уже майже опівніч, Поліно.

— Справді? Ми так довго тут були.

Я помітила, що Гордій провів своєю рукою по спині Шарлотти. Вона ж, здається, уже заснула. Це було так мило, що я не могла погляду від них відвести. Йому справді личило бути батьком, і тепер я розуміла, чому він так сильно хотів дітей.

— Вона заснула, — тихо сказав Гордій та поклав свою руку дівчинці на голову.

— Шарлотта така хороша дитина, — мовила я, усміхнувшись. — Вона назвала мене класною.

— Ну, хоч хтось зробив тобі комплімент.

Я закотила очі та легко притулилася до Гордія, взявши його під руку. Він трохи дивно подивився на мене, а я усміхнулася йому. Моя рука несвідомо потягнулася до Шарлотти. Я заправила передні пасма її волосся, щоб вони не заважали їй. На декілька секунд я замилувалася нею з дурною усмішкою на обличчі. Мабуть, мені треба було відчути щось близьке до материнства, щоб зрозуміти, що я таки готова до цього.

Коли ми повернулися додому, то Гордій передав Шарлотту Віктору. Він поніс свою доньку в будинок, а я ще деякий час дивилася їм услід. Цікаво, чи завтра ця дівчинка буде так само добре ставитися до мене чи повернеться до того стану, коли я дратувала її?

— Що з тобою? — спитав Гордій, обійнявши мене однією рукою.

— Все чудово! — сказала я, усміхнувшись йому. — Все дуже чудово, Гордію. Я щаслива.

— Ти... Ти якась дивна. Я починаю хвилювати за тебе, Поліно.

— Я поясню тобі все завтра.

— Ох, перестань! — Гордій закотив очі. — Знову якісь незрозумілі проблеми, що тривожать тебе?

— Ці тобі сподобаються. Ходімо додому, бо комусь уже скоро тридцять! І у мене є для тебе подарунок.

— Мені вистачає твого макіяжу, — пробурмотів він, стримуючись, щоб не засміятися.

Я потягнула Гордія до будинку. Як тільки стукнуло опівніч, ми з дідусем привітали його. Я принесла торт, на якому запалила свічки. Гордій старший подарував своєму внукові одну з тих крутих тачок, на ціни яких я навіть боялася дивитися. Я ж згадала про ту колекційну модель машинки, що була в коробці в нашій спальні та чекала того моменту, коли я подарую її імениннику. Мені хотілося зробити цей подарунок традицією, адже минулого року та машинка дуже сподобалася Гордію. Я не помилилася, і в цей день народження він був радий не менше.

Наступний день ми провели за приготуваннями, адже ввечері мала відбутися невелика святкова вечеря у ресторані з найближчими друзями Гордія. Я не могла дочекатися вечора, щоб розповісти йому про все те, що вирішила вночі. У мене був час подумати та прийняти дуже важливе для нас обох рішення. Навіть присутність Юліани на цьому вечорі не зруйнувала мій настрій. До того ж Шарлотта мило поводилася зі мною та навіть сиділа у мене на колінах. І хоч ця дівчинка спочатку мені не подобалася, у нашій з Гордієм історії вона відіграла чималу роль. Він ще пожартував, що у мене нарешті з'явилася подружка. Я ж лише закотила очі від його слів.

Коли заграла повільна музика, то Гордій запросив мене на танець. Я швидко поправила декольте на своїй вузькій сукні молочного кольору та попрямувала з чоловіком до танцювального майданчика. Мій погляд опустився на його темно-сірий костюм, що надзвичайно личив йому. Я відверто розглядала свого чоловіка, а мої думки уже перенеслися в нашу спальню.

Гордій притягнув мене до себе, обіймаючи. Його рука приємно стискала мою талію, коли він вів мене у танці. Я весь цей час захопливо дивилася у його очі та бачила у них нашу з ним Вікторію.

— Ми можемо втекти додому? — серйозним тоном сказала я.

— Щось сталося? — Гордій насупився.

— Мені треба поговорити з тобою. Це дуже важливо.

Він напружено дивився на мене, а потім кивнув головою. Я потягнула його до виходу та усміхнулася, згадуючи, що його минулий день народження теж завершився нашою втечею. Я не могла дочекатися тієї миті, коли ми опинимося у нашій спальні. І як тільки Гордій зачинив за нами двері, я різко розвернулася до нього обличчям.

— Хочу тобі дещо розповісти, — почала я, а він сперся до стіни, засунувши руки в кишені штанів. Я трохи знервовано ходила вперед-назад, а потім таки зупинилася. — Коли мені було дванадцять, моя мама втекла, залишивши батька зі мною та сестрою. Вона аргументувала це тим, що втомилася від нас. Мама завжди казала, що поспішила з заміжжям та дітьми. Вона відверто говорила, що не була готовою до цього, але тато хотів. Вони любили одне одного, але побут та сімейні непорозуміння зруйнували все між ними. Мама хотіла свободи, а діти та сім'я сковували її. Вона втекла, а зараз насолоджується тим життям, про яке завжди мріяла. — Я важко видихнула та уважно подивилася на Гордія, що був на межі того, аби втекти звідси. — І мені завжди всі казали, що я схожа на неї. Я ігнорувала це, але коли ми одружилися, то почала частіше помічати ці схожості. Ти став так часто говорити про дітей, а це лякало мене. Я дуже сильно кохаю тебе, Гордію. Найбільше у своєму житті я боюся втратити тебе. І коли ти говорив про малечу, я згадувала свою матір. Мені здавалося, що діти усе зруйнують між нами, що ми більше не зможемо так сильно кохати одне одного. А я дуже хотіла, щоб у нас завжди було так, як зараз. Коли ми приїхали сюди, то ти почав наполягати на дітях, тиснути на мене. Я розуміла тебе, але ти не міг зрозуміти мене. І коли я просила у тебе часу, ти обіцяв мені його дати, але наступного ж дня знову підіймав ту складну для мене тему.

— Що ти хочеш сказати цим, Поліно? — напруженим голосом спитав чоловік.

— Я вдячна тобі за те, що ти пішов мені на зустріч тоді, коли ми помирилися. І цих декілька тижнів були неймовірними, правда. Ми жили одне для одного, але вчора, коли Шарлотта відвела мене в той будиночок, то мені явилася вона.

— Хто? — Гордій насупився.

— Наша Вікторія, — відповіла я та усміхнулася. — Вона така красива. У неї волосся таке коричневе та густе, як у мене, а очі такі неймовірні, як у тебе.

Я з захватом говорила про нашу майбутню доньку, а Гордій дивився на мене так, наче я була божевільною

— Як багато ти випила? — спитав він, піднявши одну брову.

— Я не пила зовсім, — сказала я, а Гордій раптом засміявся. — Перестань сміятися! Я говорю тобі серйозні речі.

— Гаразд! — погодився чоловік та кивнув головою. — Значить, тобі явилася Вікторія. І що вона сказала?

— Нічого. Я просто побачила її. І коли Шарлотта обійняла мене, то я відчула всередині щось таке дивне та прекрасне водночас. На мить я уявила себе її мамою. І це неймовірно, Гордію.

— І цим усім ти хочеш сказати, що...

— Що я готова стати матір'ю твоїх дітей, — впевнено сказала я без жодних вагань. — І я дуже сильно цього хочу, чесно. Просто мені потрібен був час, щоб я сама зрозуміла це. Якщо чесно, то я і пігулки перестала пити з того моменту, коли ти дізнався про це.

— Ти справді цього хочеш? — Гордій підійшов ближче до мене. — Я не кину тебе, якщо ти боїшся через це.

— Я знаю, що ти не зможеш кинути мене. Як і я не зможу втекти від тебе.

Я звабливо закусила нижню губу, а Гордій ніжно поклав свою руку на мою щоку, вдивляючись у мої очі.

— Я ніколи не відпущу тебе, Поліно, — прошепотів він серйозним тоном. — Наша з тобою історія зовсім інша, аніж у твоїх батьків. У нас особливий зв'язок, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, — прошепотіла я, кивнувши головою.

— Ти не схожа на свою матір. Я знаю, як сильно ти вмієш любити. Впевнений, що наших дітей ти любитимеш ще сильніше, аніж мене. Їм дуже пощастить з такою мамою.

— Я їх уже люблю, — тихо сказала я та потягнулася руками до защіпки на своїй сукні. — З тобою їм пощастить не менше. Ти будеш неймовірним батьком, Гордію. Я дуже сильно кохаю тебе.

— Знаю.

Він нахилився та ніжно поцілував мене у губи. Я ж розщепила блискавку на своїй сукні та дозволила їй впасти вниз. Швидко переступила через неї та трохи відійшла від Гордія, спокусливо покрутившись перед ним у тій красивій білій білизні, в якій він так хотів мене побачити.

— З днем народження, коханий! — сказала я, розвівши руками.

— Я обожнюю тебе, Поліно.

Гордій обійняв мене, цілуючи мою шию. Я тихо засміялася та сильніше притулилася до свого чоловіка, якого кохала понад усе. Здається, саме в цей момент я прийняла найправильніше рішення у своєму житті. Я справді хотіла нашу з ним люблячу сім'ю з красивими, милими, інколи неслухняними та капризними, але такими прекрасними дітьми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍